Вівторок, 21.11.2017, 00:36

Вітаю Вас Гість | RSS

ТЕМА 2. ТЕРИТОРІЯ СУЧАСНОЇ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ У ПЕРІОД КИЇВСЬКОЇ РУСІ

 

4. Слов’яни

Зміст: Звідки прийшли стародавні слов’яни-анти на територію рідного краю. Городище Башмачка – найдавніший слід пе-ребування слов’ян у нашому краї. "Повість минулих літ". Уличі східнослов’янське плем’я, яке мешкало на терито-рії сучасної Дніпропетровщини. Хозарський Каганат: те-риторія, заняття населення, стосунки зі слов’янами. Хто такі варяги. Шлях „із варяг у греки. Дніпровські пороги. Народи степу: землероби та кочовики

Очікуванні результати:

·   Знання проблем походження та розселення словян;

·   Вміння описувати заняття, побут і релігійні вірування словянського населення краю;

·   Розуміння історичних процесів, які відбувалися на території краю;

·   Знання шляху „із варяг у греки”.

                                             

На сьогодні слов’яни – це найбільша група серед населення Єв-ропи, загальною чисельністю приблизно 250 мільйонів людей, яка заселяє майже половину східної та значну частину північної, цент-ральної й південної Європи, разом – одну сьому частину земної кулі.

Сучасні слов’яни – це велика група окремих народів з окремими державами, яка в минулому повязана спільним походженням і спо-рідненими мовами. Тому зрозуміла зацікавленість вчених давнім минулим цього народу.

Існує кілька теорій щодо походження слов’ян: західна, цент-ральна, східна та азійська. Прибічники західної теорії знаходять пра-вітчизну слов’ян у Західній Європі між рікою Лабою* та Адріяти-цьким морем. Прихильники центральної теорії, серед яких відомі українські та російські вчені, бачать правітчизну слов’ян на терито-рії між Віслою на заході, Балтійським морем на півночі, на півдні – до середини річок Дністер та Дніпро, а на сході – до Дніпра. На дум-ку послідовників східної теорії правітчизну слов’ян треба шукати між Доном і Волгою, на правобережній Україні. Історики, котрі під-тримують азійську теорію, впевнені, що слов’яни  прийшли з Азії.

Як вважають сучасні науковці, перші історичні відомості про східних слов’ян подав Геродот, який в IV книзі своєї багатотомної "Історії” подав докладний опис краю, який на довгі століття зали-шився головним джерелом історичного пізнання України і взагалі Східної Європи. Скіфів  Геродот характеризує як типових скотарів-кочовиків, які пересуваються по степах у  кибитках та  не мають ні рилля, ні міст. Але поряд з цим він докладно описує землеробне на-селення Правобережжя Дніпра та частково Лівобережжя як окремі племена "скіфів-орачів”, "скіфів-хліборобів”, неврів, агафірсів, бу-динів та "борисфенітів”-дніпровців. Різні дослідники саме ці народи вважають нашими далекими пращурами, які були підкорені "царсь-кими” скіфами-кочовиками та відстоюють автохтонну** теорію по-ходження слов’ян.

  До сьогодні в російській та українській  мовах залишилося чи-мало слів та географічних назв скіфського походження. Наприклад, слова "собака”, при словянському "пес”; "топор”, при словянсько-му "сокира”. В нашому краї збереглися сліди перебування тут скіфів у назвах річок Домоткань, Самоткань, Сура. Домоткань та Само-ткань – це невеличкі праві притоки Дніпра, їхня назва відповідно перекладається як "річковий колодязь біля великої річки” та "камяний колодязь поблизу великої річки”. На правобережжі нашої області є декілька річок із схожою назвою: Мокра Сура, Суха Сура, Комишувата Сура, Маленька Сурка. "Сура” означає – мокра, вихо-дячи з цього, назва Мокра Сура звучить як Мокра Мокра.

Розповідаючи про землеробські племена, Геродот повідомив ба-гато цікавого, наприклад: борисфеніти мали велику кількість горо-дищ, які захищали їхню країну від нападів скіфів-степовиків; кож-ний невр раз на рік перетворювався на кілька днів на вовка, а потім перевтілювався назад у людину; будини взагалі були синьоокі та яс-новолосі. Крім того, Геродот  пише про торгівлю збіжжям, яке везли з Придніпров’я, та називає поліс Ольвію не інакше, як "торжище Борисфенітів”, підкреслюючи цим значення хліборобських племен, що належали до скіфської держави.

Біля с.Привільного Солонянського району, недалеко від Дніпро-петровська, були виявлені залишки двох осель-землянок, які були поєднані між собою переходом, що дає підставу пов’язати ці помеш-кання як із найдавнішими скіфськими землянками, так і зі словян-ським житлом більш пізнього часу.

 Дуже цікаві дві легенди про походження скіфів, що були записа-ні Геродотом, про які йшлося раніше. Як вважають вчені, мова в них йде про дві різні групи населення Скіфії – кочовиків та землеробів. В обох міфах молодші сини  перемагають у змаганнях, тільки один стає власником батьківського лука – символа кочовиків-скотарів, а другий володарем плуга, ярма, сокири та чаші, тобто речей, які є символами орачів-хліборобів.

Після Геродота тільки в І ст. до н.е. та в І-ІІ ст. н.е. римські авто-ри серед безлічі племен, що жили тоді в Європі, згадують слов’ян під іменем венедів. Пізніше, в першій половині VІ ст. у відомостях візантійських істориків для всіх слов’ян також вживається ця назва, але вже вирізняють між ними дві окремі групи племен – склавенів на заході й антів на сході.

 Найдавніша згадка про антів відноситься до ІІІ ст. н.е. На маар-муровій плиті, знайденій у Керчі, в списку боспорян серед осіб різ-ного етнічного походження знаходиться напис "Antas Papi”. Однак в цьому напису не всі дослідники вбачають належність до якогось народу чи племені. Вчені досі не знайшли остаточного пояснення назви "анти”, але більшість з них вважають це слово іранського по-ходження, що перекладається як "край, кінець” і повязують його з сучасною назвою нашої держави – Україною.

Слов’янські племена першої половини І тисячоліття жили зде-більшого в неукріплених великих поселеннях, розташованих на со-нячних схилах надзаплави річок. Дворища, в яких жили окремі сім’ї, як правило, об’єднували житло, комору і клуню. Споруди були на-земні та напівземлянкові, зведені на дерев’яному каркасі. В окремих випадках споруджувались городища. Населення користувалося по-судом, виготовленим на гончарному крузі та ліпленим від руки, але траплявся й імпортний посуд, римські амфори, що служили тарою. Головним заняттям у них було землеробство, приселищне скотар-ство та ремесло.

 Сліди перебування слов’ян у нашому краї знайдені в районах Апостолівському (Грушівка, Кут, Ленінське), Верхньодніпровсько-му (Бородаївка, Дніпровокам’янка, Домоткань, Мишурин Ріг), Дніп-ропетровському (Волоське, 1 Травня), Криничанському (Аули, Кри-нички), Магдалинівському (Гупалівка, Краснопілля, Котовка, Лич-кове, Минівка, Осипівка, Чернеччина), Нікопольському (Олександ-рівка, Олексіївка, Покровське, Червоногригорівка, Шолохове), Но-вомосковському (Багате, Перещепине, Орілька, Аннівка), Павло-градському (Олексіївка, Троїцьке), Петропавлівському (Бажани), Синельниківському (Василівка, Діброва, Олексіївка), Солонянсько-му (Башмачка, Микільське-на-Дніпрі), Томаківському (Вищетара-сівка), Царичанському (Бабайківка, Івано-Яризівка, Кабашний Горб, Лисківка, Драгівка, Михайлівка, Новостроївка), містах Дніпродзер-жинську (Романково), Дніпропетровську (Ігрень), Нікополі, Орджо-нікідзе. Взагалі ранньослов’янських поселень та могильників на те-риторії Дніпропетровщини було відкрито близько 60.

Серед поселень слов’ян-антів особливе місце належить городи-щу біля с. Башмачка. Всього на території України відомі лише три поселення з укріпленням цього часу, два – на Миколаївщині й одне – на Дніпропетровщині. Городище було розташовано на високому правому березі Дніпра та мало міцну систему укріплень із земляного валу, кам’яного муру та трьох ліній ровів. На огородженій території загальною площею 2 400 кв.м  знайдені  житлові та господарські будівлі, кам’яні вогнища, гончарний горн. Мабуть, тут знаходився один з центрів залізоробного та кісткорізного ремесел. Навколо го-родища на території, що майже у десять разів її перебільшує, знаходилося поселення.

Житла слов’ян цього часу свідчать про індивідуальний характер ведення господарства. Усі вони, як правило, мають невеликі розміри (10-20 кв.м), тому мешкати в них могли лише окремі родини. Поряд з таким житлом знаходяться господарські об’єкти – ями, льохи, місця для зберігання зерна, в той час як суспільних господарських споруд на поселеннях не знайдено, що також є свідченням індиві-дуального способу ведення господарства.  

Високий рівень ремесла і орного землеробства сприяв широко-му розвитку торгівлі в середовищі давніх слов’ян. Доказом цього є знахідки римських монет та деяких інших імпортних речей у посе-леннях та могильниках. Вони вказують на наявність торговельних зв’язків Подніпров’я з провінціями Римської імперії.

 У І ст. до н.е. Рим пережив кризу, що закінчилася падінням рес-публіки і трохи не спричинилася до падіння римської цивілізації в цілому. Розв’язання всіх внутрішньополітичних проблем Римської імперії проходило під гаслом "Хліба та видовищ!” Тому Рим впро-вадив торгівлю збіжжям, перш за все, зі споконвіку хліборобськими племенами, з якими тривалий час мали стосунки давні греки. Таким чином, давні слов’яни-анти, які з’явилися на міжнародній арені в перші століття нашої ери, продовжували справу своїх попередників – постачали римлянам життєво важливі для них продукти. При цьому треба підкреслити, що анти були лише відносно зацікавлені в підтримці торгівлі з Римом, лише у тій мірі, в якій вони могли ви-возити залишки виробництва, що не знаходили собі споживача в їхньому власному середовищі. Тоді зрозуміло, що слов’яни ввозили з римських провінцій не предмети першої необхідності, а предмети розкоші, а саме монети.

Переважна більшість римських монет, виявлених на землях ан-тів, відноситься до ІІ ст. н.е. (часи Андріана, Антонія Пія, Марка Аврелія). Більшість римських грошей були випадковими знахідками поодиноких монет. До середини ХХ ст. було знайдено 893 римських монети на території України. Вчені вважають, що римська монета була в антському суспільстві грошовим знаком та мала внутрішній обіг. Більш того, у давніх слов’ян існувала навіть власна чеканка мо-нет, яка наслідувала римські зразки. Такі "варварські” гроші знайде-но на наших землях.

 У нашому краї була знайдена деяка кількість римських монет, серед яких два римських денарії імператорів Коммода (176-192 рр.) та Марка Аврелія (161-180 рр.) біля с. Бородаївка Верхньодніпров-ського району. На правому березі Дніпра, між селами Звонецьке та Олексіївка Солонянського району був знайдений боспорський біло-новий статер (261-262 рр.). У с. Микільське-на-Дніпрі Солонянсько-го району на поселенні антських часів була виявлена монета боспор-ського царя Фофорса (286-308 рр.). Взагалі, знахідки монет Боспор-ського царства за його межами надто рідкі. 

На Дніпропетрощині є місце, яке, на думку краєзнавців, несе на собі певний відбиток тих часів. Це – сучасне передмістя Верхньо-дніпровська, колишнє селище з неофіційною назвою Рим. Колись тут був великий лісний масив, що мав офіційну назву – Римський ліс. Мабуть, у ті далекі часи тут був пункт торгівлі з римськими куп-цями. До речі, про це місце є згадки і в стародавніх літописах, але про це мова буде далі.

  В Україні відомі скарби антських часів, що складалися з рим-ських монет. Пізніше з’явилися  змішані скарби та скарби, складені тільки з коштовних речей. Найбільш великий та відомий Переще-пинський скарб був знайдений у 1912 р. у селі Мале Перещепине, що на Полтавщині, майже біля кордону з нашим краєм. Археологі встановили, що він складався протягом кількох століть і належить першому болгарському правителю хану Кубрату та його нащадкам.

  У 632 році хан Кубрат оголосив про відокремлення болгар від Тюркського каганату та утворення незалежної держави, яка сьогодні відома як Стара Велика Болгарія. Нова держава займала значну те-риторію сучасної України, насамперед Приазовє, землі між Дніп-ром та Прутом. Ця стародавня болгарська держава фактично припи-няє своє існування після смерті Кубрата у 668 р. Один з його синів – хан Аспарух – на чолі 150 тисяч переселенців-болгар опановує нові землі в гирлі Дунаю (сучасна територія Південної Бесарабії).

Похований був хан Кубрат на березі річки Ворскла у с. Мале Пе-рещепіне поруч зі своїми скарбами. Починаючи з 2001 р. у його мо-гили проходять Дні памяті великого правителя, де збираються на-щадки хана – українські болгари, бо ймя хана Кубрата стало обєд-нующим фактором для усіх болгар. І це не дивно, бо саме йому на-лежать слова: „Якщо ви будуте завжди разом, вас ніхто не зможе зломити”.

На межі Дніпропетровської та Запорізької областей на території, де колись перебувала військова сторожа, що охороняла переправу через Дніпро, неподалік села Вознесенське був знайдений ще один скарб (Вознесенський скарб). Цей скарб, на думку вчених, свідчить про те, що у антів існувало регулярне військо, для якого військова справа стає не лише джерелом збагачення, а й заняттям.

Візантійські історики у своїх працях розповіли багато цікавого про суспільний устрій антів, їхні релігійні уявлення, тактику веден-ня бою. Найбагатші відомості про давніх слов’ян знаходяться в "Стратегіконі” невідомого автора VI-VII ст. на  умовне ім’я Псевдо-Маврикій, тому що він писав свою працю під час царювання імпе-ратора Маврикія.

Останні відомості про слов’ян у візантійських джерелах відно-сяться до 602 р. Це, на думку істориків, пов’язано з тим, що анти, знесилені у війнах, спочатку з племенами готів (ІІ-ІV ст.), потім з гунами ( IV-V ст.), пізніше з аварами (VI-VII ст.), перестали бути грізним народом для такої могутньої держави, як Візантія.

 

* Лаба – назва верхньої течії річки Ельби у Чехії.

** Автохтонні племена, тобто місцеве, корінне населення.


Скачати всю Історію Дніпропетровщини Скачати