Вівторок, 21.11.2017, 00:34

Вітаю Вас Гість | RSS

Пролетарське

У наших краях багата і родюча земля, однак більшість трудівників жили бідно. Одним з найбільших було господарство Марії П’ятак, яка володіла понад 500 га землі. Обробляли її наймити, які за свою роботу отримували по 20-30 копійок у день, хоч працювали 14-16 годин на добу, харчували робітників дуже погано.
Крім землі, Марія П’ятак тримала багато худоби: корів, волів, коней. Мала сільськогосподарський інвентар: молотарки, сівалки, косарки. Деякі ділянки землі вона здавала в оренду біднякам, які повинні були за це відробляти в неї по кілька років.
Дрібнішими багачами були Трояни, Яновські, брати Приходи, Гладкі, Кулаки, Котки, Малахи та інші. Вони мали по 40-50 га землі та 30-40 голів худоби. У їхніх господарствах також працювали батраки.
1917 рік приніс велику надію на зміни. Кожен бідняк отримав по 2-3 га землі. Почали зводити свої будинки. Але ще наймалися до багатіїв. Під час колективізації всі землі почали об’єднувати в колективні господарства. Багатії, які не хотіли здавати свої землі і вступали в суперечки, це П’ятак, Цьомкало, Гладкі, були вислані. А Фабрий, Яновські, з перших днів колективізації здали свої землі, тому залишилися жити на своїх хуторах. У той час хутори називалися так: П’ятихатки (нині вулиця Нова), Четверта (у районі свиноферми), Сімнадцятка (район молочної ферми), СОЗ (нині вулиця Першотравнева), Рабкоп (територія нафтобази).
У 1929 році почалась організація радгоспу. Директором-організатором був Суворов Олександр Олексійович, парторгом - Слюсар В.К. Саме вони почали закладати межі господарства. На той час площа орної землі становила 3000 га, але з кожним роком збільшувалась. Почали заводити коней, корів, свиней. Так як спеціальних приміщень для них не було, то тримали їх спочатку в хатах місцевих жителів. У сільських хатинах також розміщувались контора радгоспу, робочий комітет, магазин.
З часом почали будувати свинарники, корівники, конюшні. У 1930 році директором радгоспу «Пролетар» став Мусієнко. Згодом – Степанов, а з 1934 року - Шелепко М.К.
Потужними темпами розвивалось господарство радгоспу. Робочі займалися розведенням свиней (зведено 12 свинарників), великої рогатої худоби, птиці. На полях вирощували злакові, огородні культури, трави.
Будівельні бригади споруджували житлові будинки. Населення поступово із стихійних хуторних поселень перемістилось до сучасного центру, в результаті утворилося село Пролетарське.

ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА

Через гомін врятованих років
В наших щедрих орільських краях,-
З обелісків, з забутих окопів
Промовляють полеглі в боях.


У 1943 р. на територію Пролетарського вступив німецький каральний загін. Працівники доклали чимало зусиль, щоб до рук німців не потрапили багатства радгоспу. Було вивезено свиней, худобу, хліб, сільгосптехніку. Тому німці почали забирати худобу в мирного населення і в люті спалили свинарники, корівники, школу. У приміщенні сучасної амбулаторії розмістилась комендатура. Комендантом був німець Бейза, управителем -Третяков, старостою – Клочков. На жителів німці наклали великий податок, примушували їх тяжко працювати, били за різні провини. Люди дуже страждали від нестачі води, бо був лише один колодязь, доводилось вистоювати довжелезні черги.
Незважаючи на катування і знущання, жителі чинили опір фашистам. Так, Зіна Іванівна Ільєнко, що працювала зоотехніком, за одну ніч отруїла 40 голів свиней. Німці її заарештували, катували, допитували, але вона мовчала. І вони вирішили її розстріляти, та товариші допомогли їй втекти і врятуватися.
За вказівкою райкому партії створений загін для боротьби з фашистами. Керував ним Канава Григорій, а входили до нього наші односельці: Кремена Андрій, Мороховець Павло, Білан Григорій, Кудла Сергій, Топка Андрій, Шаповал Григорій, Пліш Федір та інші. Німці викрили цей загін, багатьох схопили, після довгих допитів і катувань розстріляли.
У лютому-березні 1942 року наші війська зробили прорив в напрямку Барвінково-Лозова. У цей час з підпілля вийшов партизанський загін під командуванням Шапошникова. До цього загону приєдналось багато місцевих жителів. Партизани ховалися в лісах та по бур’янах. Вони завдавали значної шкоди німцям. У радгоспі лютував каральний загін фашистів. Вони зібрали всіх жителів села і почали перевіряти документи, в кого їх не виявилось, кидали в сарай. Таких набралось 16 чоловік, всі вони були бійцями партизанського загону Шапошникова. Їх жорстоко катували, а потім роздягли наголо, вивели за сарай, де вже була викопана яма, і почали розстрілювати на очах у місцевих жителів.
Після цих подій посилилась комендантська охорона, замість одного поліцая стало 19. У школі був створений концтабір. Фашисти забирали у людей все: майно, худобу, хліб.
Та згодом під грізним ударом радянських військ німці стали поспішно відступати. Тікаючи, вони палили все на своєму шляху: хати, ферми, тік, школу, клуб. Німецькі варвари причинили шкоду господарству на суму 3112011 крб.
У 1985 році з ініціативи директора радгоспу „Пролетар” Бараннікова В.П. було замовлено меморіал Слави в знак пошани і пам’яті про тих односельців, які не повернулися з поля бою. Так виник меморіальний комплекс в центрі села, де на гранітних плитах викарбувані імена односельців, полеглих під час війни. Кожного року 9 Травня біля меморіального комплексу палає вічний вогонь пам’яті.


Лише 9 односельців, учасників Великої Вітчизняної війни, проживають нині в селі: Бровко Михайло Маркович, Бублик Петро Аврамович, Дмитренко Олексій Андрійович, Кищенко Микола Григорович, Коротков Василь Іванович, Лавріненко Григорій Якович, Михайлик Михайло Дмитрович, Погрібняк Сергій Матвійович, Феденко Афанасій Іванович.


Господарство почало відбудовуватись і розвиватись. Так, у 1945 році було 44 голови великої рогатої худоби, а в 1960 р. – 3314. Надій молока на одну фуражну корову в 1945 р. становив 576 кг., а в 1960 р. – 2440. У 1944 р. зовсім не було розвинене птахівництво, вівчарство, а в 1960 р. радгосп мав 980 голів овець і 13 тис. різних птахів. З 1946 до 1958 р. директором був Пацера Тихін Євдокимович, з 1958 до 1965 р. – Гаркуша Володимир Васильович.
Основні посівні культури - пшениця яра і озима, кукурудза та соняшник. Для виконання всіх польових робіт радгосп мав малу технічну базу. Так, тракторів ХТЗ було всього 15 шт., СТЗ-НАТШ – 2, ЧТЗ – 2. Так як техніки не вистачало, то собівартість усіх видів продуктів була досить висока. За 15 років поступово виросло робітниче селище.
Збудовано клуб, лікарню, їдальню, дитсадок, хлібопекарню, баню, цегельний завод, мехмайстерню, зерносховище, зерносушилку, корівники, свинарники, конюшні, інкубатор, пташник. Продуктивність праці підвищувалась, прибутки радгоспу зростали. Посівна площа вже становить 6905 га. Відбувається комплексна механізація. На полях радгоспу з’являються нові потужні трактори, комбайни, сільськогосподарські машини, на яких працюють віддані своїй справі люди і досягають високих результатів праці.

Трактористи Пліш Павло, Даніленко Степан, Негрій Федір за свою працю нагороджені медалями „За трудову доблесть”. Цими ж медалями нагороджені тваринники: Цапенко Ірина, Руденко Меланка, Омельченко Ольга; полеводи: Шкаляр Марія, Женило Вустя. Свинарка Семенець Ганна одержала орден Леніна.
У 1959 р. свинарка Омельченко Ольга Гнатівна відгодувала 1100 свиней, здала державі 1000 ц свинини.
З 1965 до 1971 р. директором працює Брага Іван Тимофійович. У цей час гостро постає питання будівництва житла для вчителів. Правління радгоспу вирішує звести 4 двоповерхові будинки та збудувати шестиквартирки. У 1963 р. споруджено школу, контору, лікарню.
З 1971 до 1978 року радгосп очолював Сініцин Микола Петрович, а з 1978 до 1984 – Щербаченко Сергій Петрович. За його керівництва були зведені будинки для спеціалістів по вул. Шкільній та Комсомольській, проведений благоустрій центра села (створені алеї, висаджені ялинки та троянди), реконструйовані та побудовані нові корпуси для свиней, корів, сіносховище.
Під керівництвом Бараннікова Василя Павловича збудовані новий дитячий садок, кафе, сауна, меморіальний комплекс, аптека, мехмайстерня.

Згідно Указу Президента України землі КСП „Пролетар” було розпайовано між працівниками та пенсіонерами. Після розпаювання КСП на його базі в 2000 році було організовано два підприємства: сільськогосподарський кооператив „Пролетар” та ПП „Агрофірма Деметра”, які відповідно очолили – Баранніков Василь Павлович та Рижак Валерій Петрович. На даний час СК „Пролетар” не існує, а ПП „Агрофірма Деметра” очолює Ахтієв Степан Альбертович.
ІСТОРІЯ ШКОЛИ

Історія Пролетарської школи бере початок з 1932 року. У цьому році на території радгоспу почали будувати гуртожиток, а біля нього - клуб. Половина будівлі клубу відійшла під школу. Згодом школу і контору радгоспу розмістили в будівлі, де був корівник.
У 1933 році відкрита початкова школа. Так як дітей було мало, класи були комбіновані (до 1933 року школярі ходили до школи с. Деконки).
З 1935 року відкрилася семирічна школа, директором якої було призначено Кальченко О.О.
У 1958 році початкову школу розміщено в будинку радгоспної контори (нині – це амбулаторія Пролетарської дільничної лікарні). Учнів було багато, три перших класи (вчителі - Кищенко Т.Т., Топка О.І., Шевцова Р.П.). Старшокласники навчалися в приміщенні, що знаходилося поряд із конторою. У цей час директором школи був Свириденко І.А., завучем – Миколаєнко Валентина Сергіївна, вчителі–предметники: Старокінь О.П., Кищенко М.Г., Покотило Г.Я. (учитель математики), Мороховець Т.С., Зинова Г.Я., Дмитренко О.А.
У 1958 році закладено фундамент нової школи, будівництво закінчено в 1962 році. Молодші класи навчалися у дві зміни. Директор жив при школі, там була його квартира, яка знаходилася у приміщенні, де зараз кабінет завучів. На першому поверсі був буфет, зараз там розташований зимовий сад. Продавцем працювала Дмитренко Марія Карпівна. На другому поверсі знаходились кабінети української мови, історії, хімії, фізики та спортивний зал; майстерня - в окремій будівлі, туди завезли багато станків по дереву і металу.
Заняття в школі розпочиналися з ранкової зарядки під музичний супровід вчителя музики. Діти носили шкільну форму коричневого кольору.
Гарно була оформлена піонерська кімната. На той час у школі діяло 3 організації: комуністична, комсомольська та піонерська.
Згодом учні та вчителі заклали шкільний сад, проклали алеї, збудували басейн для миття взуття. Школярі відвідували заняття духового оркестру (керівники - Кищенко М.Г. і Малюга Г.П.).
До школи їздили діти з ближніх сіл – Деконки, Пролетарського – 2, Крамарки, Дудківки, тому відкрили інтернат. Він знаходився у двоповерховому радгоспному будинку. Там же - квартири вчителів. Згодом учнів стали підвозити до школи централізовано.
Добре працювала виробнича бригада, яка займалася вирощуванням овочів та розведенням кролів.
Було обладнано географічний майданчик, яким завідував директор школи.
Пізніше школа отримала вантажне авто та трактор і в приміщенні майстерні діяв клас із підготовки водіїв та трактористів. Завідував цим класом Прус В.І.
Після Свириденка Івана Андрійовича школу очолила Суржко Раїса Олексіївна, потім Однорал О.В., Гончарук О.І. і знову Суржко Раїса Олексіївна. ЇЇ батько, рідна тітка і дядько теж були вчителями.
Школа на сьогоднішній день перебуває у стані розквіту. Приміщення вирізняється естетичним оформленням. Класні кімнати затишні і привітні. Гостинно чекає дітлахів їдальня.
Полиці бібліотеки наповнені необхідними підручниками та допоміжною літературою. Подвір’я по-господарському прибране, квітники та садок доглянуті. Ніщо не сховається від дбайливого погляду директора школи. Кругом панує лад та порядок.
ДИТЯЧИЙ САДОК

Історія садочку бере початок з далекого 1948 року. Важкі то були часи для нашого народу: голодні і сирітські післявоєнні роки. Але навіть в той час все найкраще віддавалося дітям.
Перший дитячий садок був барачного типу, з пічним опаленням, сирий і холодний. Але дбайливі руки працівників, їх щирі усмішки робили його теплим і привітним. Завідуючою першого дитячого садка була Пацера Поліна Григорівна. Під її керівництвом працювали: старша медсестра Главна Ольга Костянтинівна, вихователь Сизоненко Н.Г., няні - Овсяник К., Кулакова, двірником – Волошина А.П.


У 1958-60 рр. було збудовано новий просторий і світлий дитсадок. Його очолила Гаркуша Валентина Петрівна, яка віддала цій роботі 10 років свого життя і зараз проживає в с. Гупалівка Магдалинівського району.




Це був дружний і відданий своїй праці колектив. Кухарі: Воронова П.Ф., Волощенко В.Г., Загинайко М.Ф., Маринко Г.Б., Бородай З.Л. Вихователі: Редька Н.С., Котилевець В.П., Хоменко, Кійко Т.П., Троценко К.І., Лаврик Н.В., Пісчанська Г.П., Гайда Г.М.

Дітей було багато, групи переповнені, робочий день тривав з 7 години ранку до 19 вечора. Багато вихованців, нині дорослих і поважних людей, які давно стали батьками, привели своїх діток у цей же садок.

З травня 1972 року його очолила Литвиненко Катерина Федорівна.
Але настав час, коли навіть цей садок став затісним. Керівництво радгоспу „Пролетар” прийняло рішення будувати нове приміщення, і вже у 1986 році виросла нова двоповерхова будівля, відчинила свої двері для перших маленьких мешканців.

Типове приміщення розраховане на 140 місць, 2 різновікових групи, є газове опалення, водогінна система з гарячою і холодною водою. Приміщення ДНЗ і харчоблок повністю забезпечені необхідним твердим, м’яким, технологічним інвентарем та обладнанням, кухонним та столовим посудом, іграшками, засобами навчання.


Одну із кімнат переобладнано під світлицю, в якій розміщені матеріали з історії рідного краю і проводяться обрядові свята.



З травня 2002 року керівником цього закладу стала Чуб Зінаїда Петрівна, яка була вихователем 35 років. Пліч-о-пліч з нею працюють: Шаповал Л.М., Бабіч У.О., Прус Л.О., помічники вихователів: Борисенко Н.В., Булавук Н.Г., Латайко Н.В., Остапенко Ю.О., музичний керівник Карнаух В.М., медична сестра Короткова Л.Т., кухарі: Батенко Н.Д., Глущенко Н.А., завгосп Волошина Л.О.
ЛІКАРНЯ


У 1945 році до села приїжджає лікар Главна Ольга Костянтинівна, організовує роботу ФАПу, її змінили Малах Микола Іванович, пізніше – Гонзіна Лідія Андріївна. У 1961 році до села приїздить Петулько Григорій Прокопович. З ініціативи Григорія Прокоповича та при підтримці директора радгоспу „Пролетар” Браги Івана Тимофійовича у 1964 році розпочалося будівництво стаціонарного корпусу лікарні та грязелікарні. З того часу проводяться грязеводолікувальні процедури, озокеритно-парафінові аплікації, фізпроцедури та масаж. Штат лікарні значно розширився. Він поповнився терапевтами, педіатром, медсестрами. Петулько Григорій Прокопович продовжує очолювати роботу лікарні. Разом з тим розширились межі медичного обслуговування громадян. Поряд із стаціонарною лікарнею діє амбулаторія, ФАПи в с. Гавришівка та Новопролетарське. На сьогодні лікарня та ФАПи знаходяться на балансі сільської ради, яка забезпечує їх необхідними медикаментами, харчами, проводить косметичні ремонти, забезпечує теплом та водою.
ПЕКАРНЯ

Пекарня побудована в 50-х роках, коли директором радгоспу був Пацера Тихін Євдокимович. Знаходилася вона неподалік від сучасних майстерень. Під керівництвом Бородіна Михайла Івановича працювало всього 3 робітники – це Чорна Євдокія Федорівна, Коваленко Віра Іванівна та його дружина Бородіна Ніна Миколаївна. Робочий день тривав з 2 до 16-ої години. Віра Іванівна о 2 годині топила піч, а Євдокія Федорівна та Ніна Миколаївна місили тісто. Робили 4 випічки. Кожна давала 180 хлібин, саме стільки поміщалося в печі. Випечені паляниці діставав Михайло Іванович, а його дружина приймала хліб і перевертала сковороди. Зранку біля пекарні утворювалася черга з підвод, які з’їжджалися із сусідніх сіл: Деконки, Йосипівки, Гавришівки та Новопролетарського. Четверта випічка уже була для жителів радгоспу.
У 1975 році пекарню було закрито в зв’язку з тим, що почав працювати хлібозавод у Магдалинівці і хліб розвозили централізовано.
ПРОЛЕТАРСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА


Раніше територія с. Пролетарське відносилась до Личківської сільської ради. У червні 1978 року була утворена Пролетарська сільська рада, до складу якої ввійшли села: Пролетарське, Новопролетарське та Гавришівка. Територія населених пунктів становить 427,38 га.
Першим головою сільської ради була Прус Валентина Іванівна (1978 - 1979 роки).
Першими парами, які реєстрували шлюб в Пролетарській сільській раді, були Науменки Микола Васильович та Любов Василівна і Штаньки Віктор Володимирович та Віра Василівна.
Пізніше сільську раду очолювали Зінченко Микола Устимович, Брага Валерій Іванович, Сєтка Валентина Іванівна, Гончарук Анатолій Радіонович. З 1994 р. головою сільської ради працює Ерстенюк Мирон Іванович.
Всі зусилля сільської ради направлені на покращення добробуту жителів громади.

ЦЕГЕЛЬНИЙ ЗАВОД


Цегельний завод побудований у 50-х роках ХІХ сторіччя у кар’єрі, де великі родовища бурої глини. Очолював його спочатку Горєв, а потім -Загинайко Петро Федорович.
Технологічний процес виробництва цегли мав таку послідовність: екскаватором з кар’єру брали глину, подавали на конвеєр, далі глина йшла на прес, робітники різали глину ножами і складали в клітки, які сушили і завантажували в печі. Піч замазували. Там цеглу загартовували і випалювали. Потім клітки звільняли від цегли, складали її в гамки по 250 шт.
В одну зміну працювало 6 чоловік біля пресу, що виробляв сирець, і 5 чоловік біля печі.
Завод припинив своє існування в 1966 році.

ГАЗОПРОМИСЕЛ


Полтавнафтогазрозвідка у 1965 році пробудила першу свердловину. Через 19 років організована Пролетарська станція, яка ввійшла до складу ДП „Харківтрансгазу”. У 1986 році до Пролетарської станції були приєднані такі родовища: Кременівське, Виноградівське, Багате, Перещепинське, Східно-Новоселівське.
Литовченко Микола Андрійович з 1984 до 1985 року виконував обов’язки начальника Пролетарської станції.
З 1985 до 1995 начальником управління підземного зберігання газу був Поволокін Петро Михайлович. Так як Поволокін П.М. перейшов працювати у Міністерство газового господарства (м. Києв), обов’язки начальника управління виконували спочатку Базя Іван Дмитрович, а згодом Головко Сергій Васильович. Мігур Василь Федорович.