Неділя, 22.10.2017, 23:01

Вітаю Вас Гість | RSS

Шевченківка
.
Село Шевченківка розташоване за 18 км. На південний захід від райцентру (сел.Магдалинівка) і за 45 км. Від залізничної станції Губиниха Придніпровської залізниці. Через село протікає річка Чаплинка, ліва притока Дніпра.
Ця річка з живописними берегами, глибокими родючими чорноземами, степами та гаями приваблювала запорізьке козацтво. Уже в 1680р. військові старшини мали тут найкращі зимівники та хутори . У 1707році землі були у власності колезького асесора князя Манвелова (Манвелівка), поручиків Івана Тимковського (Капустянка), Юхима Чорного (Юхимівка), Павлинова (Павлинівка).
Цікаво, що до наших часів збереглися деякі назви із минулого – Манвелівка (вул.Набережна), Криниця (вул.Запорізька), Попівщина (вул.Кутузова – на початку ХХст. землі попа Шаблинського). А вулиця Центральна раніше була селом, правда, маленьким (7хатин). Ставки теж отримали назви від прізвищ осіб, що сприяли їх появі: ставок Манило утворився завдяки зусиллям пана Манила, який розбив греблю, а Середиха названий, тому що навколо нього розташувалися землі однієї пані, що мала таке ж прізвище, за її сприяння утворився цей ставок. Сама вона була із Одеси, а її чоловік ходив у плавання на кораблі.
Дерев'яну церкву Святого Миколая побудовано у 1874 році, а у 1894р. місцевий приход одержав священник Григорій Шаблинський. Навколо церкви поставили металеву огорожу, почали будувати сторожку з цегли – перший цегляний будинок, при ньому була кімната, в якому розмістилася церковно - парафіяльна трикласна школа. До речі, цегла виготовлялася на місцевому цегельному заводі, який належав місцевому багатієві на прізвище Охотник.
У 1903р. на Покрову, коли закінчилися польові роботи, заможні селяни вперше віддали у школу юнаків, а на дівчат покладалася вся робота по господарству: тіпати льон, коноплі, прясти, ткати полотна, порати худобу. Бажаючих навчатися було багато, і тому у 1912р. спорудили чотирикласну земську школу, в якій навчалося 35 учнів.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції вся земля належала поміщикам Михайлову, Саликову, попу Капустянському.
У 1917 році місцеві активісти Свистун Єфрем, Ємець Іван, Чубенко Марко, Варава Семен очолили боротьбу за інтереси революції. У 1919 р. прийшла Червона Армія, це була частина армії маршала Будьонного під керівництвом полководця Пархоменка. Та й після цього незадоволеними елементами чинився опір і перешкоди розподілу землі між селянами, від їхніх рук загинули активісти: Заєць Іван, Колодка Полікарп, а також куркулі з допомогою денікінців розстріляли сім чоловік із народної міліції.
У 1920р. була створена перша партійна організація, яку засновали її Рохлін та Гребельний Андрій Сергійович. Першими її членами стали Богомол Григорій, Свистун Єфрем, Ємець Іван. Одночасно народжується комсомольська організація, до складу якої увійшли Лук`янець Конон, Охотник Кузьма, Охотник Дем`ян, Придан Олесь. Першим секретарем комсомольського осередку та уповноваженим по роботі з батраками був Придан Єлисей Тарасович (1907р.н.), який пізніше став секретарем сільради, а потім інструктором Магдалинівського райкому ЛКСМ. У 1941 році наш земляк одягнув військову шинель і пішов захищати Батьківщину від фашизму, потрапив у полон, а потім до Бухенвальду – табору смерті. Єлисей Тарасович Придан був учасником, одним із організаторів повстання у таборі. Після війни він написав про це книгу-спогад "Таємниця гори Еттерберг” .
У 1923-1924 роках селяни отримали землю. Головою комісії по розподілу землі був Ємець Іван. А в 1927р. селяни вирішили організувати колгосп "Червоний господар”, його головою обрали Охотника Дем`яна. Пізніше колгосп перейменували на "Шлях до соціалізму”, а керівником став Варава Семен.


Тарасо-Шевченківкою село стало називаться у 1926 році, з ініціативи Ємця Івана. Саме тоді була організована сільська рада, головою якої став Свистун Єфрем Артемович.
Шевченків ці завжди дбали про навчання дітей. Починаючи з 1913 року, воно припинялося у місцевій школі лише у 1921-1922 роках із-за громадянської війн, у 1923 році велося на рідній українській мові. Церква була відділена від школи, Закон Божий не читався. У 1926 році учнів четвертого переводять до п`ятого класу, тепер Тарасо-Шевченківська чотирикласна школа стала неповною середньою. Першим директором НСШ був Зотенко Федосій Петрович. А протягом 1927 - 1937 років очолював Чубенко Онисько Сергійович. З 1937 р. школа стала середньою, у ній навчалось уже 150 учнів.
Наприкінці 30-х років село процвітає. Колгосп уже вкотре перейменовано. Він тепер називається "Червоний колос”, а керує ним Діденко Іван Васильович. Час його правління старожили називали найкращим.
Перед Великою Вітчизняною війною колективне господарство називалось "Комунар” (до речі, до цього часу старожили так називають центральну частину села, вул.Фрунзе). Головою колгоспу був Яценко, секретарем партійної організації – Пахомов, а секретарем комсомольської організації - Охотник Никифор Іванович.
Мирна праця була перервана вторгненням фашистів. Усіх чоловіків, починаючи з 1923 року народження мобілізували до лав Радянської Армії. Фашисти вторглися у село 27 жовтня 1941 року. Вони встановили свій режим і
порядки. Заставляли працювати селян по 12 годин, хто не виходив на роботу – били. Багато людей було відправлено на примусові роботи до Німеччини. Серед них Солоний Михайло, Розумна Параска, Кутова Пестина, Клименко Марія та ін. Жорстоко розправлялися фашисти з комуністами. Так, 17 лютого 1942 року стратили Вараву Семена Васильовича і вкинули в колодязь у Магдалинівці. Пізніше його рештки перенесли на Шевченківський цвинтар. Не збираючись миритися із режимом, активісти села організували підпільну групу, очолив її комуніст Тарасенко Гнат. Лише 11 жовтня 1943 року німців було вигнано з села.
Тікаючи, вони спалили село, гнали із собою людей і тварин, сипали отруту у колодязі.
Про закінчення війни одним із перших сповістив жителів нашого району Прибєга Василь Степанович, штурман авіації, який, пролітаючи, скинув листівки, в яких повідомлялося про Перемогу.
Після війни на території села Шевченківки та Євдокіївки було 4 колгоспи: "Комунар”, ім. Шевченка, ім.Сталіна, "Зірка”. Поступово проводилося об`єднання господарств. Спочатку у два, а потім у одне (1950). Головою колгоспу був Руда Степан Іванович, а з 1954 р. – Шапка Аврам Пилипович. У тяжкі післявоєнні роки обробіток землі вівся з допомогою корів. Першими трактористами на селі були Козуб Марія Іванівна, із чоловіків – Сап`ян Кіндрат. Спочатку зводили глинобитні хати, тільки з 1960 року почали будувати цегляні .
Розквіт села припадає на 80 роки – час керівництва господарством "Родіна” Побігаєм І.Г. (1980-1986рр.) та Кріпаком В.О.(1986-1997рр.). У цей час працює два будинки культури, дві бібліотеки, споживче товариство, три крамниці, сільська рада, олійниця. Колгосп має м`ясо-молочну спеціалізацію (продукція приймається Магдалинівським маслозаводом, Дніпропетровським м`ясокомбінатом), а також займається овочівництвом (овочі розсилаються на бази міста та на станцію Бузівка для відправки в Росію) та вирощуванням зернових культур (гібридна кукурудза). Машинно-тракторний парк займав друге місце у районі (налічувалося одних КамАЗів 12 шт.).
Після реорганізації КДСП "Родіна” (протокол загальних зборів № 4 від 08.04.2000р.) землі, що належали господарству, були розпайовані і утворилися нові ТОВ та агроформування – "Батьківщина”(Федорко А.П.), "Відродження” (Теліпко О.Г.), "Промінь” (Моргун М.Г.), "Медок” (Гемай О.П.), "Дружинка” (Лебеденко В.І.), "Партнер” (Ярещенко Ю.І.), а також деякі селяни займаються обробітком землі одноосібно. Пай колгоспника складає 6,5 га землі. На соціальну сферу виділено по 20 га землі.