Вівторок, 16.04.2024, 20:39

Вітаю Вас Гість | RSS



 Багаторічна творча співпраця у патріотичному вихованні об’єднує студентську молодь Дніпропетровської медичної академії та учнів Радянської школи. 
 9 травня 2010 року минає 65 років з Дня перемоги. 30 років тому на території села Радянського з ініціативи ректорату медичної академії студентським загоном було зведено єдиний у своєму роді на теренах колишнього Радянського союзу пам’ятник Невідомому офіцеру. 
 Нині тут щебече соловейко, кує многії літа зозуля… Височить блакитне мирне небо…
 Йшов 1943 рік. Лінія фронту проходила саме через наш район. В котівських лісах активно боровся з ворогом партизанський загін під командуванням Івана Демченка.

 Фашисти, відчуваючи безвихідь, зовсім озвіріли. Нишпорили по усіх хатах, шукаючи хоч якусь зачіпку зв’язку з партизанським загоном. В селі Радянському знали, що сім’я Федора Прокопенка співпрацює з партизанами, але ніхто навіть шепотом не говорив про це. Крім батька, до підпільної роботи долучився старший син Сашко з нареченою Вірою Нікішиною та дочка Галя. Найменшій доньці Вірі тоді було лише тринадцять років. 


 Війська Червоної армії підійшли впритул до лінії фронту і їм конче потрібний був зв'язок з партизанами. Саме батько здійснював цей зв'язок. Чиясь нечиста душа донесла німцям. 
 У хату ввалилися фашисти, прикладами виштовхуючи маму, тата, брата і сестру на подвір’я. Віра вхопилася за мамину спідницю і переляканими очима дивилася на цих звірів. Їх повели селом. Люди ховалися по хатах, та їх зганяли до річки, погрожували винищити все село, якщо не викажуть всіх, хто мав зв'язок з партизанами. Всі втупили очі в землю, плачучи і в душі проклинаючи чужинців, які своїми чоботищами нищать землю, душі ні в чому невинних людей.
 Їх усіх довели до Кільчені. Віра міцно вхопилася за мамину блузку, але міцні руки німецького офіцера рішуче відірвали її від любої матусі. Дівчинка, плачучи, рвалася до рідного плеча, але німецький солдат прикладом автомата грубо штовхнув її у юрбу – чи то з власної волі, згадавши своїх кіндерів у далекій Німеччині, рятував дитяче життя, а чи виконуючи волю поблажливого наказу. Як би там не було, вона єдина з усієї родини зосталася живим свідком тієї жорстокої фашистської розправи. Жінки відразу ж заховали дівчинку поміж собою, зрозумівши, що цей німецький солдат віддав їм її на спасіння. Одна із жінок притулила її до себе, затуливши долонею очі, щоб не бачила, як розстріляли тата, маму і брата. Сестру Галю забрали до концтабору в селі Червонопартизанське нинішнього Петриківського району, там вона і загинула від рук катів десь на початку квітня. Очевидці тих подій згадували, що коли її , змордовану, вивели на розстріл, вона заспівала «Катюшу»… 
 Нині ми називаємо подвигом те, що робив кожен громадянин своєї країни у боротьбі з фашистами. А от того, хто видав родину патріотів України ворогу, людиною точно не назвеш. Тому й не дивно, що імені його ніхто не знає. Бо вічним може бути лише величне. 
 Студенти медичної академії провели велику пошукову роботу, щоб встановити усі імена тих, хто був розстріляний фашистськими нелюдами. Загін «Пошук» на чолі з Хапатьком Георгієм Юхимовичем, нині доцентом кафедри шпитальної хірургії, став ініціатором збору коштів від роботи будівельних загонів на встановлення пам’ятного меморіалу. В процесі пошуку вияснилося, що в братській могилі поховані не лише підпільники, а і невідомий офіцер Радянської Армії. На його надгробній плиті немає імені. Але він навіки лишився живим у бронзі і нашій пам’яті.
 6 травня 2010 року, саме в тридцятиріччя встановлення меморіалу, відбувся урочистий мітинг за участю викладацького складу Дніпропетровської медичної академії на чолі з ректором Дзяком Г.В., студентів академії, заступника голови Магдалинівської РДА Холодної В.М., селищного голови Найка В.В., завідуючого відділом освіти Магдалинівської РДА Штефана А.Г., працівників та учнів Радянської загальноосвітньої школи та громадськості села.
  З вітальним словом до присутніх звернулися заступник голови Магдалинівської РДА Холодна В.М., ректор ДДМА ,заслужений діяч науки і техніки України, академік АМН України, професор Г.В.Дзяк. Про історію створення пам’ятника розказав молоді учасник будівельного загону Хапатько Г.Ю., очевидець зведення меморіалу.
 Студенти медичної академії, учасники художньої самодіяльності, привітали ветеранів, учасників бойових дій і всіх присутніх концертом-реквіємом. Вразили емоціями пісні у виконанні Лебідь Марії, Сокур Дарії, Віленського Ярослава. А «Майський вальс» у виконанні Шевченко Крістіни та «День Победы» у виконанні Павлюк Катерини зворушили душу до сліз.
 Буде колоситися нива золота, буде сяяти в небі мирне сонце, бо виховуємо ми сучасну молодь, яка свято береже історичну пам'ять – береже мир на Землі.
  
  Панько З.Д. директор Радянської ЗОШ