Киричук Володимир Валерійович,
аспірант Центрального інституту 
післядипломної педагогічної освіти АПН України
Тел.: +38 (066) 7222780

(http://www.unv.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=15&Itemid=35)

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДУХОВНО-КАТАРСИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ СУБ’ЄКТНО- ВЧИНКОВОЇ ПАРАДИГМИ

У статті розглядається духовно-катарсична активність особистості в контексті суб’єктно-вчинкової парадигми. Розкривається проблема дослідження духовності, прояви духовності у філософсько-психологічному та педагогічному аспектах. Проаналізовано праці сучасних та стародавніх вчених, зарубіжний та вітчизняний досвід понятійно-термінологічного аналізу духовності, катарсису, суб’єкту.

Ключові слова: суб’єкт, духовність, катарсис, духовно-катарсична активність.

Ключевые слова: субъект, духовность, катарсис, духовно-катарсическая активность.

Keywords: subject, spirituality, catharsis, spirituality-catharsis activity.

В еру нових технологій та наукових відкриттів відбуваються значні трансформації філософських, психологічних та педагогічних ідей. Змінюються парадигми, світоглядні концепції і моральні орієнтири. Людство та вчені зокрема почали більше замислюватися над тим як покласти край пануючої бездуховності в суспільстві. Духовний розвиток особистості визнається стрижнем змін фізичної, психічної та соціальної сфер буття людини. Тільки «людина духовна» може наповнити власне життя сенсом – стати творцем свого життя в гармонії з життям інших суб’єктів та усього живого на Землі.

Постановка сучасної проблеми полягає у недостатньому вивченні феномена «духовності» та духовно-катарсичної активності особистості, неоднозначності дефініції поняття «суб’єкт», а також складності практичного застосування термінів сучасними психологами та педагогами в своїх дослідженнях. Про складність і важливість цієї проблеми говорять праці багатьох вітчизняних вчених, наростаюча «хвиля» наукових конференцій та семінарів, засідання Національної ради з питань духовності і указ президента №1647/2005 "Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства” [3; 4].

Проблематикою «суб’єкту» та «духовності» на сучасному етапі розвитку психологічної та педагогічної науки піднімають ряд вітчизняних вчених, таких, як: О.П. Колісник, С.Д. Максименко, В.О. Шатенко, Е.О.Помиткін, О.В. Сухомлинська, О.В. Киричук, М.Й. Боришевський, А.І.Зеличенко, В.А. Пономаренко, Т.В. Смирнова, С.П. Суровягін, А.А.Ткаченко, Ж.М. Юзвак, І.Д. Бех, О.О. Сердюк та ін.

Питання уточнення поняття суб’єкту, духовності, катарсису та духовно-катарсичної активності в контексті суб’єктно-вчинкової парадигми залишається відкритим. Це, в свою чергу, обумовило ціль написання нашої статті.

Виклад основного матеріалу.

Сучасна психологія відчула необхідність запровадження суб’єктного підходу в дослідженні психіки людини, оскільки її розвиток детермінований не лише зовнішніми умовами, а й внутрішніми факторами розвитку особистості. «Суб’єкт», як об’єкт пізнання, з часів середніх віків постійно змінював своє значення. Його розглядали то як культурно-історичне утворення, то як людський розум (Сократ), як божественну субстанцію (Лютер), і накінець, як людину-творця свого буття (Мірандолла, Бекон, Декарт, Гердер, Маркс, Гегель, Кант, Спіноза, Сковорода та інші). Людська дитина, вже від самого початку маючи суб’єктний потенціал, спонтанно актуалізує його на рівні своїх можливостей, втягуючи дорослого в інтерсуб’єктну взаємодію із задоволення своїх нагальних потреб власне людського розвитку. З іншого боку деструктивні маніпулятивні тенденції розвитку суспільства значно детермінують можливості людини впливати на перебіг подій та траєкторію свого буття, що в свою чергу може призвести в онтогенезі навіть до «смерті суб’єкта». Бути суб'єктом — значить бути джерелом активності, дії, думки, цінностей і смислів, хотіти і могти починати причинний ряд із самого себе, виходити за межі наперед визначеного, бути спроможним відповідально перетворювати світ і себе в цьому світі за власними проектами, враховуючи соціальні і природні закони світобудови. Суб'єктна парадигма, на відміну від інших, загострює науковий інтерес до людського життя як із середини детермінованого процесу, як авторського здійснення самою людиною сутнісного проекту свого індивідуального буття. Саме через категорію суб'єкта встановлюється зв'язок між категоріями «індивід», «особистість», «індивідуальність», «універсальність», «Я», «самість» та ін. Завдяки суб'єктній інтерпретації цих феноменів стає зрозумілішою сутнісна логіка їхнього становлення і розвитку [1; 7; 10; 12-14].

Суб'єктна парадигма в сучасній психології дає змогу креативно диференціювати й інтегрувати різні напрями психологічної науки, орієнтує на дослідження людини як цілісної, активної, автономної істоти, інтегрованої на рівні свідомості і діяльності, свідомого і несвідомого, форми і змісту психічного життя, суперечливої єдності тіла, душі і духу, індивідуального і суспільного, біологічного і соціального в динаміці їхнього взаємозв'язку.

Бути суб'єктом свого психічного, душевно–духовного життя або, інакше кажучи, «жити по суті», автентично, у внутрішній злагоді із собою для людини означає: воліти бути людиною і самою собою; хотіти і могти обстоювати своє право на людське самісне існування; самовизначатись у просторі й часі свого життя; творити нові змісти і форми буттєвості; здійснювати рефлексію своїх творінь; набувати і нарощувати досвід людського буття, проектувати його нові форми і змісти.

Іншими словами, будь-який суб’єкт обирає місію свого буття і цілі, оцінює свої потенційні можливості, активізує свою діяльність та бере відповідальність за її результати перед собою і суспільством, творчо і позитивно підходить до зміни світу і себе, критично аналізує ці перетворення, через що набуває досвіду пізнання себе для подальшої можливості самоперевершування.

Існують також інші уявлення про суб’єкт та його варіації: «полісуб’єктність» (реальний та потенційний, самодостатній та маніпулятивний суб’єкт); «відображена суб’єктність» (вплив «імплантатів» на думки, переживання, рішення і поведінку їхнього носія); «спів-суб’єктність» (співпереживання декількох людей; «планетарний суб’єкт» (людство); «космічний суб’єкт» (неземний розум) та інші.

Духовність, як ідеальна потреба пізнання світу, себе, сенсу життя тощо, являється ключовим вектором розвитку суб’єкта і суспільства вцілому. Людина духовна настільки, наскільки замислюється над цими питаннями і прагне отримати на них відповідь. Об’єктивна користь духовної діяльності людини діалектично поєднується зі суб’єктивною безкорисністю, де нагорода – задоволення процесом пізнання оточуючого світу й задоволення від виконаного обов’язку. Ця відносна незалежність пізнавальної діяльності від негайного соціального схвалення робить духовність важливішим фактором розвитку цивілізації (Абульханова).

Серед інших визначень «духовності» слід виокремити: спрямованість на нематеріальні цінності (Собчик); внутрішнє сприймання сфери культури (Сухомлинська); богоподібність, спрямованість усього життя, цілей і цінностей до Бога (Православ’я); гармонійне поєднання певних психічних та особистісних якостей людини (Маценко); спрямованість на засвоєння та створення духовних цінностей (краси, добра, любові тощо) [2; 6; 8; 9; 11].

Зарубіжні вчені психологи та педагоги (Buber, Noddings, Cottrell, Dallaire, Miller, Kessler, Palmer, Best, Murphy) вкладають в поняття «духовність» ряд широких функцій: зв'язок та спорідненість з самим собою; усвідомлення тісного зв’язку між життям і об’єднанням сил (потенцій) в межах усього цього життя; сенс інтересу та бажання знати; прагнення до розуміння «найвищих» першопричинних питань про існування, життя та смерть; спорідненість з іншими, соціумом, планетою та універсумом [15, с. 3].

Поряд із становленням поняття «духовність» вчені піднімають проблему бездуховності (окультизм, фільми жахів, комп’ютерні ігри) та потворної духовності (результати творчості людини, нормами якої стало зло, дисгармонія, огида). Виникає поняття «екологія духовності», як стан розвитку системи цінностей і пріоритетів в основі життя людини.

Саме процес очищення потворної духовності може покращити екологію духу вцілому. Оскільки таке очищення має особливу форму емоційних потрясінь, його називають катарсисом – очищення через страждання, переживання почуттів з глибокою візуалізацією. (Аристотель); розрядка і зняття напруги (Бернайс); від реагування витіснених мораллю потягів (Фройд); радість від здійснення вчинку заради боротьби та перемоги (Роменець); частина піку переживання любові, краси, творів тощо (Маслоу); прочистка каналу між несвідомим і свідомим, через сповідь наприклад (Мей); вивільнення від тяжких почуттів в психодрамі (Морено); естетична реакція при перетворенні почуттів через переживання (Виготський); піднесене переживання моменту кульмінації зняття протиріччя і перехід на інший рівень свідомості (Флоренська); переживання емоцій співпереживання, в яких суб’єкт сприймає власні проблеми малозначущими, що в свою чергу звільнює його від тягарів минулого досвіду (Святе Письмо).

Свобода людини полягає не лише у вільному виборі шляхів побудови змісту свого буття, а й в певному покаянні у здійснених помилках (гріхах) в процесі творіння для очищення власної духовності та продовження руху вперед (життя). Духовно-катарсична активність в цьому процесі відіграє вирішальну роль, гальмуючи або стимулюючи життєву активність в залежності від рівня вираженості (імпульсивно-ситуативному, довільно-вольовому чи духовно-креативному) та вектору активності (деструктивного або конструктивного).

На шляху до людини духовної спрямував свою теоретико-прикладну наукову роботу О.В.Киричук. Ввівши в педагогіку і психологію поняття «духовно-катарсична активність» та оприлюднивши системну модель духовно-катарсичної активності, глибоко проаналізувавши індикатори духовності людини автор максимально наблизив теоретиків і практиків до шляхів духовного зростання особистості через чотири сфери розвитку (фізичну, психічну, соціальну і духовну) [5].

Змістом духовно-катарсичної активності є інтенсивна діяльність, спрямована на самопізнання та самооцінку свого власного внутрішнього світу, самовизначення та самоактуалізацію своїх внутрішніх потенцій на самовдосконалення; здатність очиститися не тільки від вад тілесності своєї, а й від вад душевності – подивитися на себе збоку, з погляду культурно-національних і вселюдських вартостей. Тут об’єктом самопізнання, самооцінки, самовизначення та самоактуалізації стає власне «Я». Висновки.

Духовно-катарсична активність в процесі побудови власного життя особистості відіграє вирішальну роль, гальмуючи або стимулюючи життєву активність в залежності від рівня вираженості (імпульсивно-ситуативному, довільно-вольовому чи духовно-креативному) та вектору активності (деструктивного або конструктивного). Свобода вибору забезпечує саморозвиток особистості, здатність бути суб’єктом свого власного життя через призму біологічних та соціальних детермінант. Ці детермінанти обумовлені нуждою, яка при зустрічі з численними об’єктами і явищами енерго,- психо, - інформаційного середовища породжує потребу, народжує цілі і творчі проекти їх досягнення. Глибина креативності в моделюванні цих проектів буде залежати саме від праксеологічного, аксіологічного, афективного, когнітивного потенціалів та рівня духовності особистості, який зайняв на цей момент певну позицію (сходинку) завдяки духовно-катарсичній активності. Духовно багата особистість не шукає швидких і простих розв’язків проблем при досягненні своєї цілі, навпаки, творчо наповнює ці рішення значущими для себе і людства емоційними переживаннями, вчинками – перетворюючи момент подолання перешкоди в найяскравішу і найприємнішу мить. Спогади про цю мить носитимуть лише стимулюючий характер для подальшого життя і самоперевершення. Так народжується суб¢єкт духовно-катарсичної активності.

Киричук Валерій Олександрович

кандидат педагогічних наук

1. Киричук В.О. Організація соціально-психологічних досліджень в центрах практичної психології Київської області. Тези доповідей і повідомлень І Всеукраїнського конгресу з практичної психології 27-30 вересня 1994 року-Херсон. 1994.
2. Панок В.Г., Киричук В.О. Деякі соціально-психологічні умови особистісного розвитку дітей зони аварії на ЧАЕС. Соціально – психологічна допомога дітям і підліткам, що постраждали від Чернобильської катастрофи. Збірник наукових праць. Київ.1994.
3. Киричук В.О. Соціальна активніть старшокласників. Рідна школа. 1997. №7,8.
4. Киричук В.О. Соціально-комунікативна активніть старшокласників. Світло. 1997№3.
5. Киричук В.О. Методи визначення рівнів соціальної активності старшокласників. Практична психологія та соціальна робота.1997. жовтень.
6. Киричук В.О. Сільська молодь України в період політичних трансформацій. Розділ 7. Девіатна поведінка сільської молоді. К.,1998.
7. Киричук В.О. Соціально-комунікативна активніть старшокласників – системоутворюючий чинник всіх різновидів соціальної активності. Управління паціонарною освітою в умовах становлення і розвитку Української держави.- К., 1998.
8. Киричук В.О. Деякі особливості соціальної активності учнівської сільської молоді. Сільська молодь України в період політичних трансформацій. Настрій, орієнтація, спілкування. Розділ 5. К., 1998.
9. Киричук В.О. Розвиток ціннісно-смислової активності старшокласників. Збірник матеріалів про наукові програми і проекти. Український соціум, етапи, проблеми, напрямки. Вип.№7 1988.
10. Киричук В.О. Соціально-комунікативна активність старшокласника-системоутворюючий чинник всіх рівнів соціальної активності. Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-30 жовтня 1998 року).-К.МО України, АПН України, ДАККО, ІЗМН, 1998.-335с.
11. Киричук В.О. Соціально-комунікативна активність старшокласників: сутність і засоби стимулювання. –Луцьк, 2000. 120с.
12. Киричук В.О. "Технологія діяльності класного керівника з учнівським колективом: діагностика, аналіз, планування, організація корекційної роботи” – Ковель, 2000. 86с.
13. Киричук В.О. Інноваційна система виховної роботи на основі проектування соціального розвитку особистості. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 1-2 березня 2001р.-Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського обласного навчально-методичного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, 2001.-149с.
14. Киричук В.О., Романова Л.М. Система роботи класного керівника з учнівським колективом на засадах психолого-педагогічного проектування особистісного розвитку: Психолого- педагогічна діагностика, аналіз, моделювання, програмування корекційно-виховного процесу.- м. Харків: Веста: Видавництво "Ранок”, 2002. -128 с.
15. Киричук В.О., Романова Л.М. "Система роботи класного керівника з учнівським колективом на засадах психолого-педагогічного проектування особистісного розвитку: Психолого- педагогічна діагностика, аналіз, моделювання, програмування корекційно-виховного процесу”.- 2-е вид. випр. та доп.- Харків: Веста: Видавництво "Ранок”, 2002. -128 с.
16. Киричук В.О., Гапоненко І.М. "Технологія психолого-педагогічне проектування особистісного розвитку учня ПТНЗ” психолого- педагогічна діагностика, аналіз, моделювання, програмування корекційно-виховного процесу, - Х.: Прапор – 2002-200с.
17. Киричук В.О. Психолого-педагогічне проектування в системі виховного процесу загальноосвітньої школи // Практична психологія та соціальна робота 2002 - №8.- 18с.
18. Киричук В.О. Психолого-педагогічне проектування соціального розвитку учня загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів// Матеріали Всеукраїнської ювілейної науково-практичної конференції 22-23 жовтня 2002р. м. Запоріжжя (4с)
19. Киричук В.О. Технологія психолого-педагогічного проектування соціального розвитку // Нива знань №4 2002р. м Дніпропетровськ-20 с.
20. Киричук В.О., Уліцька О.М. Рекомендації до навчально-методичного посібника «Система роботи класного керівника з учнівським колективом на засадах психолого-педагогічного проектування особистісного розвитку».-Миколаїв: Інформаційно-видавниче підприємство «Степ-інфо»,2003.-60с.
21. Киричук В.О. Технологія психолого-педагогічного проектування соціального розвитку //Нива знань Спец. випуск 2003р. м. Дніпропетровськ- 19 с.
22. Киричука В.О., Лунченко Н.В Профілактика ризикової поведінки в учнівському і студентському середовищі: методичні рекомендації /за ред.В.Г. Панка.2004р. Програма профілактики узалежнень для молоді "Так чи ні? 8ст.
23. Киричук В.О. Науково-методичні засади діяльності психологічної служби: навчально-методичний посібник; За ред. В.Г. Панка, І.І. Цушка.-К.2006р.
24. Киричук В.О. Конструювання тактичних виховних задач у контексті особистісного розвитку учня // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С.Костюка АПН України/ За ред. С.Д.Максименка. Т. ІХ, част.6.-К., 2007. (6 аркушів)
25. Киричук В.О. Управління особистісним розвитком учнів засобами психолого-педагогічного проектування // Вісник післядипломної освіти: Зб. наук. праць. – Вип. 6 / Ред. кол.: В.В.Олійник (гол.ред.) та ін. – К.: Геопринт, 2007.- 272 с. (13 аркушів)

Киричук Олександр Васильович

академік, доктор педагогічних наук

1. Гуманізація управлінської взаємодії в умовах трансформації освітніх закладів України //Теоретико-методологические проблемы совершенствования психологической подготовки менеджеров / Сборник научных трудов. Приложение №3 (8) к научному журналу "Персонал”, №1 (55), 2000. -С.11-13. - 0,5 друк.арк.
2. Гуманізація управлінської взаємодії в умовах трансформації освітніх закладів України // Українська еліта та її роль в державотворенні /Збірник наукових праць № 1’2. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (18-19 травня 2000 р. -С. 105-110. -0,5 друк. арк.
3. Гуманізація управлінської взаємодії в умовах трансформації освітніх закладів в Україні// Теоретико-методологические проблемы совершенствования психологической подготовки менеджеров /Сб. Научных трудов. Приложение № 3 (8) в научному журналу "Персонал, №1 (55), 2000. - С.11-13. - 0,5 друк. арк.
4. Проблеми підготовки психологів до гуманізації міжособистісної взаємодії в системі освіти //Всеукраїнська науково-практична конференція "Актуальні проблеми професійної підготовки практичних психологів” / /Сб. Научных трудов. Приложение № 5 (10) в научному журналу "Персонал, 2000. - С.14-16. - 0,5 друк. арк.
5. Принципи розбудови інноваційної педагогічної системи освітнього закладу// Рідна школа, жовтень 2000. -С. 3 - 9. - 0,75 друк. арк.
6. На шляху до людини духовної (Духовно-катарсична активність вихованця як показник ефективності педагогічної системи освітнього закладу // Директор школи, ліцею, гімназії, № 2-3, 2000.
7. Моніторинг особистісного зростання: Програми вхідного, проміжного та вихідного тестування підготовки фахівців соціономічних спеціальностей. К.:ІПК ДСЗУ, 2001.
8. Основи психології /Підручник//За загальною редакцією О.В.Киричука, В.А.Роменця - Видання п’яте, стереотипне.-К.: «Либідь», 2002. - 632 с.
9. Програма вивчення дисципліни "Вікова та педагогічна психологія” /Навчальне видання. - К.: ІПК ДСЗУ, 2002. - 14 с. (0,8 др.арк.)
10. Вступ до спеціальності. Робоча програма вивчення дисципліни. К.:ІПК ДСЗУ, 2002. - 0,5 друк. арк.
11. Основи педагогіки. Робоча програма вивчення дисципліни. К.:ІПК ДСЗУ, 2002. - 0,6 друк. арк.
12. Педагогічна психологія. Робоча програма вивчення дисципліни. К.:ІПК ДСЗУ, 2002. - 0,9 друк. арк.
13. Вікова і педагогічна психологія. Робоча програма вивчення дисципліни. К.:ІПК ДСЗУ, 2002. - 0,5 друк. арк.
14. Психологічне забезпечення діяльності служби зайнятості // Бюлетень ІПК ДСЗУ, 2002, № 2. - 0,6 друк. арк.
15. Основи психології та педагогіки. Робоча програма вивчення дисципліни. К.:ІПК ДСЗУ, 2002. - 0,5 друк. арк.
16. Цінності в системі особистості людини // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді. - К.,2002. - С.10-13.
17. Розвиток і самореалізація особистості в умовах освітнього закладу //Рідна школа, №5, 2002 р. - С.28-30 (0,5 др.арк).
18. Розвивальне навчання шлях до науково-гуманістичної системи освіти. //Початкова школа, №5, 2002 р. - С. 7-8.
19. Духовно-катарсична активність особи: сутність, функції, педагогічне стимулювання //Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002. - Ч.І. -Харків, «ОВС», 2002. -С.527-537.
20. Підприємництву треба вчитись /Урядовий кур'єр, 25 березня 2003 року, №55. (у співавторстві із Ю.М.Маршавіним).
21. Психологія особистості. Опорний конспект лекцій. – К.: ІПК ДСЗУ, 2003. – 2 друк арк.
22. Соціальна педагогіка. Опорний конспект лекцій. – К.: ІПК ДСЗУ, 2003. – 2.5 друк арк.
23. Самоактуалізація в структурі Я-концепції особистості // Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку. Матеріали УІ Костюківських читань (28-29 січня 2003 р.) – Т.2. – К.: Міленіум, 2003. – 0,7 друк арк. (у співавторстві з О.В.Корчевною).
24. Психологічна концепція професійного навчання безробітних. – Бюлетень ІПК ДСЗУ, №1, 2003. – 0,5 друк. арк.
25. Критерії та показники активності апліканта в процесі пошуку роботи. – Бюлетень ІПК ДСЗУ, №2, 2003. – 0,7 друк арк. (у співавторстві з Т.Д.Блажкун).
26. Психологічні особливості стилю управлінської взаємодії //Інноваційно-інвестиційний розвиток економіки та зайнятості населення в Україні / За ред. Федоренка В.Г. – К.:ІПК ДСЗУ, 2004. – 258 с.

Та інші.

Киричук Володимир Валерійович

аспірант Університету менеджменту освіти, магістр психології

1. Киричук В.В. Теорія і практика дослідження духовного розвитку особистості: вітчизняний та зарубіжний досвід // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С.Костюка АПН України/ За ред. С.Д.Максименка. Т. ІХ, част.6.-К., 2007. – 492 с.(5 аркушів).

   ---

2. Киричук В.В. Духовно-катарсична активність особистості в контексті суб’єктно-вчинкової парадигми // Вісник післядипломної освіти: Зб. наук. праць. – Вип. 6 / Ред. кол.: В.В.Олійник (гол.ред.) та ін. – К.: Геопринт, 2007.- 272 с. (7 аркушів)

   ---

3. Киричук В.В. Теоретичні засади «народження» суб’єкта духовно-катарсичної активності // Науково-методичний журнал «Нова педагогічна думка», 2008. – №1. - с. 137-140. (3 аркушів)

   ---