У 1956 році відмінницю народної освіти Марію Григорівну Дайнеко нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Більш як 30 років працювала вчителем в ковпаківській школі. ЇЇ вихованці стали висококваліфікованими працівниками сільського господарства, машинобудування, промислового будівництва, лікарями, вчителями, геологами, військовими.
Перша школа у Ковпаківці Магдалинівського району, відкрита майже 50 років тому, була розрахована на 28 учнів. Друга, здана будівельниками 30 грудня 1995 року, вмістить вже майже 300 допитливих. Крім того, їй присвоєно статус середньої.
Починаючи госпспособом нову школу в 1988 році, трудівники колгоспу "Вікторія” не припускали, що новобудова обросте шестирічною "бородою” і добряче спорожнить колгоспний гаманець. І справа, мабуть би, не зрушила з місця, якби не допомога облради – було виділено 50 мільярдів карьованців.
Незабаром ковпаківська дітлашня сяде за парти в новому двоповерховому будинку.
Урочисто і святково пройшло відкриття. Сюди прийшли дорослі і діти, будівельники і ті, хто допоміг коштами. Присутні ще раз пересвідчились: обласне наше керівництво в особі голови облради П.І.Лазаренка, відповідних управлінь уміють тримати слово. Як не скрутно, а будівництво триває.
А коли люди будуються, то, значить, вірять доброті завтрашнього дня. Перший дзвінок пролунав, може, й не зовсім заклично, бо ж тривали канікули, та він висловив і радість, і глибоку подяку за чудовий подарунок.
На знімку: перед тим, як відчинити двері довгожданної школи, присутніх вітали начальник управління освіти О. Удод. Голова облради П.Лазаренко, голова об’єднання "Днвпроблагропромбуд” А.Ковальов.
У 1995 році відкрито середню школу. Більш як 100 років необхідно було Ковпаківці, щоб пройти шлях від однорічної церковно-парафіянської до середньої загальноосвітньої школи.
На тому складному історичному шляху ковпаківці завжди поважали і шанували свою школу, дбали про її стан. Учителі були і лишаються найбільш авторитетними людьми на селі.
Інтерв’ю з жителькою села Ковпаківка Куличенко Катериною Дмитріївною.
В 1934 році я пішла у 2-й клас. Перша вчителька Сутула Олена Іванівна. Ця вчителька запам’яталась Катерині Дмитрівні тим, що вона була добра, привітна, людяна і дуже любила дітей. Часто приходила на допомогу дітям не тільки в навчанні, але й в житті. Одного разу в глибоку осінь вона на руках перенесла маленьку Катю через калюжу, бо вона була в легких парусинових туфлях.
З 1934 по 1941 рік директором школи був Дайнеко Петро Федосійович, учитель математики, якого під час війни німці закатували за переховування партизан. Він похований в Братській могилі села Котівка.
Семирічну школу Катерина Дмитрівна закінчила в 1941 році.
Під час війни школа не діяла, там був штаб німців.
Після війни Катерина Дмитрівна прийшла в Ковпаківську семирічну школу працювати піонервожатою. В школі було 4 класні кімнати, бібліотека.
Школа опалювалася соломою, але в школі було тепло. Учнів було багато, тому навчалися в дві зміни.
До війни школа була обладнана партами, а учні повністю були забезпечені підручниками і зошитами. Після війни замість парт були столи, а писали учні зачасту на газетах і шматочках паперу.
Інтерв’ю з жителькою села Яковлевою Любов’ю Федорівною
Яковлєва Любов Федорівна 1936 року народження, закінчила 7 класів у 1952 році (семирічка).
Класний керівник Корсуновська Катерина Денисівна, дуже хороша вчителька.
У класах парт не було, а стояли довгі столи та довгі лави, за якими ми сиділи, писали на газетах, на обривках паперу, зошитів та книжок не було. Домашнє завдання виконували обов’язково.
Моєю першою вчителькою була Євдокія Захарівна. Директор школи – місцевий житель Павякало.
Учителем фізкультури та математики був Давиденко Василь Федорович, потім він був і директором. Добрий, хороший був і директор і вчитель. Учителем історії був Іван Федорович.
Класним керівником у старших класах був Шпак Дмитро Олексійович.
Під час війни діти у селі не навчалися.
Христинко Марія Дмитрівна – учитель української мови.
Рябенко Валентина Іванівна – німецької мови.
Після війни була велика бідність, писали на клаптиках паперу, одяганки було мало.
Але в школі проводили свята: революційні, до Шевченківських днів, а також змагання із фізкультури. Я часто займала першість у районі із бігу та стрибків.
Цікава і різноманітна була піонерська робота. Директором школи був і Дейнеко, а його жінка Марія Григорівна – вчителювала. У війну його розстріляли у Котівці.
Христинко Григорій Якович був секретарем.
Після війни директором був Мельник – красивий, здоровий чоловік.
Я добре знала і любила німець мову. У нас проводились і відкриті уроки, на яких мене також опитували, особливо з німецької мови.
Ходили на роботу у колгоспи: пололи, збирали овочі, буряки, перебирали кукурудзу, хлопці пасли.
Катерина Денисівна була нам як мати: кожного обдивлялась, допомагала, бачила хто не виконав завдання, часто розпитувала, лагідна як мати була.
У молодших класах працювала і Скиба Любов Дем’янівна.
Василь Федорович був строгенький. Табличку знала, але вчила довго, знаю і зараз.
Вчились у дві зміни, після другої йшли пізненько, світла не було, вчились при каганцях та часових лампах.
Працювала вчителем нім. мови деякий час і Цуканова Зіна Петрівна – потім виїхала. Зіна Йосипівна – була вчителькою молодших класів, я вчилась в одному класі з її дочкою. Бувало, що вчились і два класи разом.
Інтерв'ю з жителькою села Ковпаківка Ярмоленко Катериною Максимівною
Ярмоленко Катерина Максимівна, 1925 р-н. Почала навчатись у 1933 році у приміщенні церковно – приходської школи ( I,II класи).
Перша вчителька Ема Юлівна – старенька, із вказівкою на столі. Людина старого ґатунку у неї на столі сиділа кішка.
В школу підручники носили у торбах полотняних, букварі нам видали безкоштовно.
Учням готували обіди із мучки, особливо піклувались за сиротами. До школи ходили всі, крім тих кому зовсім не було у що одягатись або взутися.
У 34 –році допомогли одягом та взуттям: рясні спідниці, дома перешивали.
У другу зміну та ввечері у цю ж школу ходили дорослі у лікбез, в основному жінки, більшість чоловіків були грамотні. Так мій батько закінчив 4 класи, а потім школу ( курси) ветеринарів. Моя мама теж ходила до лікбезу: навчилась розписуватись, читати, а писати майже ні. Дома я допомагала мамі читати, вчила грамоті.
У школі обідали за довгими столами, навстоячки, своїми ложками.
Тільки пройшла у селі колективізація, все об'єднали у колгосп. Був сильний голод, на підводах возили ослаблених людей у степ, щоб нагодувати: нам варили та пекли хліб. В селі повмирали майже через хату, вивозили мертвих горбами, ховали всіх разом.
Учителі були строгі, наказували порушників; чорнильниці були не вимивай ми. Вчитель сказав – це був закон для учня.
Директор був Дейнеко Петро Феодосійович, його жінка Марія Григорівна – вела уроки української мови та літератури, були дуже грамотні люди. Він вів уроки математики та фізики перед війною.
Була вчителькою і Рожневич Любов Улянівна, учителька молодших класів: людяна, не кричала, умовляла, пояснювала.
Зіна Йосипівна вела уроки географії, у Ковпаківці і померла. Уроки німецької мови вела молоденька вчителька Ніна, потім вона виїхала.
Марія Прокопівна – вчителька біологія, географії. До війни закінчила 7 класів.
Після війни вчилась у 8 і 9 класів, а 10 закінчувала у Котівці ( у Бузівці не була). Писали на папері із упаковочних мішків, що покидали німці, зошити получались товсті, чорнило робили із бузини, навчались із слів, книжок не було. 10 клас у Котівці закінчила у 1947 році – теж був голод, ходили пішки, хати стояли погорілі, але не боялись. Оцінки були не погані. Сприймали науку всім організмом. По німецькій мові, географії, історії мала п'ятірки. Екзамени здавала із усіх предметів.
Вчителі були дуже вимогливі і ми їм за це вдячні.
Петро Феодосійович, директор школи, пройде по коридору, всі замовкнуть, не було гаму, шуму, він для нас був божество. Його під час війни розстріляли німці у Котівці , там де був зараз клуб – там було 3 – х поверховий будинок райвиконкому, а при німцях – комендатура. Це солдати попали в оточення, Ковпаківських серед них було семеро – всіх розстріляли.
У школі працювали гуртки :
Літературний-Марія Григорівна Дейнеко
Німецький – Ніна Яківна
Музичний – (струнні інструменти, гітара ).
Географічно-астрономічний.
У школі були прилади для спостереження за небом , хімія була неорганічна та органічна.
До школи була велика тяга – не дай бог пропустили . Був макет людини, скелет .
У школі була чудова піонервожата: було багато піонерських свят , велась комсомольська робота.
Після школи поступила у медичний технікум , провчилась до нового року : далі вчитись не було змоги ( коштів ) .
У технікум поступила без екзаменів . Місто було розбите, навчались у підвалах та напівпідвалах , жили на квартирах .
Приїхала додому – мама пухла , сестра в Германії : пішла на роботу , друга сестра працювала у місті .
Пенсія у матері була 8 крб. , грошей не вистачало , продавали сушку .
У колгоспі працювала рахівником до 49 року , а в 50 – секретар сіль ради у Ковпаківці до 56 року, у 56 році – у конторі колгоспу, бо сіль ради з’єднали і перенесли до Бузівки : район був у Котівці.
Реєструвала браки у Ковпаківці , головою сіль ради був Хоменко .
У 57 – 58 роках робила у конторі колгоспу , а коли з’єднали колгоспи ( Ковпаківку і Бузівку)у 58 році – стала робити на фермі де і проробила до пенсії до 86 року. У 1986 році вийшла на пенсію.
Звіт експедиційного загону 7 класу
Керівник: Мастіпанова О.М.
Меню сайту
BlokСтатистикаОнлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 Форма входу |
Котра година?ПошукКалендар
Архів записівПосилання на сайти"Дітям про ПК" МРБДТ Радіо " Мелодія " |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||