У 2009 році директором школи призначена Полякова Т.Г.

 

 

 

 

 

Видатні люди Магдалинівки – випускники Магдалиніської середньої школи

Заслужені вчителі України Л.З.Чайка, В.І.Князькова.

Заслужені люди на всю Україну – уродженці Магдалинівки. Заслужені лікарі П.П.Прозоров, Н.М.Лях, А.П.Ложкін. Заслужені вчителі України Л.З.Чайка, В.І.Князькова. заслужені металурги В.С.Маслюк, В.С.Башмак. заслужені будівельники В.П.Горобець, А.Д.Чумак. кандидат фізпико-математичних наук Н.С.Полякова, яка закінчила Магдалинівську школу і ДДУ, працювала в цьому вузі аж до виходу на пенсію, зараз мешкає у райцентрі. Там же викладає українську мову Л.Г.Богуславська з Магдалинівки. Вона – кандидат філологічних наук.

Генерал-полковник залізничних військ, доктор технічних наук, професор О.М.Пшінько нині ректор Дніпропетровського університету інженерів залізничного транспорту.

Уродженці Магдалинівки працюють у засобах масової інформації у Дніпропетровську. В.Сорока та М.М‘якишов – співробітники обласної газети „Зоря”, а Дмитро Маручок – ведучий коментатор каналу „Інтер” у Києві, журналіст-міжнародник. У Магдалинівці живуть і працюють майстри спорту В.Стрижак, Г.Костюченко у спортклубі „Мрія”. Майстер спорту по боротьбі дзюдо – завідуючий хірургічним відділенням ЦРЛ С.Лазненко.

В Магдалинівці живуть самодіяльні композитори Л.Бредихіна, Л.Борзовець. У райцентрі проживають і творять майстрині-вишивальниці Г.Юрченко, З.Волошановська, Н.Непочатих.  

Обдаровані діти Магдалинівки.

 

Катя Малікова – юна поетеса. Народилася 5 січня 1986 року у Магдалинівці. З 1992 по 2002 навчалась у Магдалинівській СШ. Перший вірш написала у 1997 році у літературному гуртку „Паростки” під керівництвом В.І.Князькової. Зараз – студентка 2 курсу Дніпропетровського державного фінансово-економічного інституту. 

Аліна Литвин – маленька голосиста надія Магдалинівки. Народилася 15 вересня 1991 року. Співати почала з 4-річного віку. Неодноразова учасниця і лауреатка районних конкурсів „Ранкова зірка”, „Таланти ріднокраю”, оглядів художньої самодіяльності. За перемоги у конкурсах була нагороджена путівкою в „Артек”. Зараз студентка Національної гірничої академії.

льона Ромашко народилася 26 травня 1989 року. У 2003 році закінчила музичну школу по класу фортепіано, вокалу, акомпанементу, Дніпродзержинське державне музичне училище по курсу дирижер-хоровик, вокал. Мріє стати професійною співачкою.

 

Школа рідна моя.

(спогади старого вчителя)

 

Школа... Моя ти і мати й дитина        

 Ти любов і порада єдина,

Всіх, хто з тобою крокує у ногу,

Благословляю в щасливу дорогу.

 

Ще пам‘ятаю, як тебе будували.

Як цеглу по східцях на гору тягали,

А в мріях вже класи просторі являлись,

І як же хотілось, щоб швидше це сталось.

 

В тридцять шостому році здійснилася мрія,

Все заблищало, немов зацвіло.

Як же були ми від того щасливі,

І всіх незгод неначе й не було.

 

Квіти прекрасні фасад прикрашали.

Долина троянд трохи далі пишалась,

Парк розчудесний, посаджений дітьми,

Ріс разом з ними і разом із квітами.

 

Він всіх сторонніх приваблював око,

Різних порід там дерева росли,

Газони, алеї з акацій, аморфи,

Гарно пострижені, немов би пливли.

 

В школі завжди чистота ідеальна,

І порушити її ніхто не смів,

Насіння в кишенях забулося здавна,

Перевіряли, йдучи за собою, сліди.

 

У вестибулі поета портрет –

То славна робота Тарасенка Васі,

Дисципліна свідома – ніяких порушень,

Тишина на уроках у кожному класі.

 

Учнів наших охоче до вузів приймали;

Там багато із них вибивались у люди.

Та свою альма-матір не забували.

Так було і, гадаю, так буде.

 

Зразковою ти значилась в районі.

Учитись з різних шкіл до тебе йшли.

Подяки від людей не бракувало,

Твоїм престижем дорожили, як могли.

 

У тридцять восьмім знатні гості завітали,

Досконало все вивчали, як годиться,

На прощальній педнараді відверто сказали:

„Таких шкіл ще замало і в столиці”.

 

А коли ВДНГ запрацювала,

На 3-тє липня запросили нашу школу, учнів кращих,

Та війна всі плани зруйнувала,

І звелася подорож ні на що.

 

Піднімала ти настрій, давала наснагу,

Працю в радість перетворювала ти,

На уроки йшли, немов на свята,

І морально задоволені завжди.

 

В лихоліття фашисти тебе підірвали,

Та з руїн піднялася ти ще краща.

В твоїх стінах знов життя завирувало,

Не забути подій тих ні за що.

 

Педколектив був, мов єдина родина.

Заслуга в тім директора була,

Це Федір Васильович всіма любимий,

(Про Іщенка далеко слава йшла).

 

Він щирим був і надто вимогливим,

Насамперед від себе вимагав,

То ж і вважався завжди справедливим.

Претензій так ніхто й не пред‘являв.

 

Добрим був до людей, виручав із біди;

Він людиною був особливої вдачі.

Там, де він працював, був порядок завжди:

Не терпів ні п‘яниць, ні ледачих...

 

Господарем він був дбайливим,

Про учнів, вчителів, мов про рідних дбав.

І в господарстві й на педагогічній ниві

Рівних собі в окрузі не мав.

 

З великої букви була ця людина –

Сім’янин ідеальний, товариш надійний;

Це був особливий учитель-наставник,

Таким він у пам’яті нашій зостався.

 

Школа... Скількох випусків свідком ти стала,

Покоління крізь тебе пройшли,

Все життя тебе в пам’яті тримала,

В тобі всі рідну матір знайшли.

 

А роки все минали й минали,

Ти ж, мов пам’ятник вічний, стоїш,

Красоту лише природи втеряла,

Вже і з квітами й парком облиш.

 

 

Вимагало життя інших правил,

А вони в свою чергу лиш прози,

То ж не будем питать в людей права,

Чому гуси тут бродять і кози.

 

Та минеться і це, сподіваюсь,

Прийдуть інші часи і порядки,

Оживуть ще навколо, я знаю,

І жасмин, і гвоздики, й троянди.

 

Л.Федоренко,

учителька-пенсіонерка