Субота, 20.07.2019, 19:55

Вітаю Вас Гість | RSS

ТВОРЧЕ ВИКОРИСТАННЯ СПАДЩИНИ ПЕДАГОГІВ-НОВАТОРІВ В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
http://www.cippe.edu.ua/forum/viewforum.php?f=1)

Н.А. Калініченко, 

завідувач кафедри педагогіки і психології 
Кіровоградського ОІППО імені Василя Сухомлинського, 
кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений учитель України 

У статті розкривається значення та використання педагогічних ідей і практичного досвіду педагогів – новаторів в. Сухомлинського й і. Ткаченка у системі післядипломної педагогічної освіти як ефективної умови розвитку професіоналізму управлінської діяльності керівників навчальних закладів. 

The article reveals the significance and use of pedagogical ideas and practical experience of educational specialist-innovators v. Sukhomlynskiy and i. Tkachenko in the in-service teacher training system as an effective condition of professional development of the educational establishments directors management activities. 

Проблема вдосконалення професіоналізму управлінської діяльності керівників шкіл сьогодні виключно актуальна. Тому в Кіровоградському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського використовуються найрізноманітніші форми роботи з керівниками навчальних закладів: курси, семінари, школи творчості, школи управлінської майстерності, обласні конференції, презентації, творчі майстерні, тренінги, які спрямовані на формування управлінського професіоналізму на засадах компетентісного підходу. 

У роботі з слухачами забезпечується системний підхід, рівнева диференціація та індивідуалізація, розвивається творчий потенціал, засвоюються технології державно-громадського управління навчальним закладом. 

Науково-педагогічні та методичні працівники КОІППО широко використовують наукові дослідження з проблеми вдосконалення професійної компетентності в системі післядипломної освіти (А.Деркач, Н.Кузьміна, В.Третяченко), управлінського менеджменту (Л.Даниленко, Л.Макаренко, В.Олійник), формування вмінь керувати інформацією, ефективно пристосовуватись до потреб ринку праці (Н.Бібік, Л.Ващенко, О.Пометун, О.Савченко). 

У вирішенні проблеми засвоєння управлінських інновацій: технологій створення моделі навчально-виховного комплексу – Net – школи з портфоліо-проектом; створення освітнього середовища як фактора розвитку особистості; технологій культурологічного розвитку та соціалізації учнів ефективно використовуємо часописи «Післядипломна освіта в Україні», «Шлях освіти», «Рідна школа», «Директор школи, ліцею, гімназії» тощо. 

Суттєвим компонентом у системному забезпеченні розвитку управлінського професіоналізму, що проявляється у функціональній, соціально-педагогічній, соціально-економічній, інноваційній, фасілітативній компетенціях (І.Сорочан) є продуктивний аналіз управлінських моделей педагогів-новаторів В.Сухомлинського, І.Ткаченка, О.Захаренка як у структурі післядипломної освіти, так і шляхом самоосвітньої діяльності. 

Зокрема, В.Сухомлинський розробив концепцію управління розвитком творчого потенціалу вчителя, до якої в подальших дослідженнях зверталася численна плеяда вітчизняних і зарубіжних вчених: І.Бех, М.Поташник, О. Сухомлинська, В.Кузь, В.Риндак, І.Зязюн. На основі цієї концепції творчий потенціал керівника навчального закладу нами розглядається як інтеграційна інтерактивна якість, яка характеризує міру можливості особистості здійснювати діяльність творчого характеру, сукупність реальних можливостей для здійснення такої діяльності, відкритість новому, ступінь розвитку мислення, його гнучкість, не стереотипність, оригінальність, установку на нетрадиційні вирішення суперечностей об’єктивної реальності. В.Риндак, доктор педагогічних наук, вихованка і послідовниця В.Сухомлинського, творчий потенціал педагогічних працівників розглядає як систему особистісних здібностей (винахідливість, уява, критичний розум, відкритість до всього нового), що дозволяють оптимально змінювати прийоми дій у відповідності з новими умовами і знаннями, уміннями, переконаннями, які визначають наслідки діяльності (новизну, оригінальність, особливість підходів суб’єкта до здійснення діяльності) і в підсумку спонукають особистість до творчої самореалізації і саморозвитку [2, с.14]. 

Ураховуючи відповідальність педагога за формування інтелектуального, духовного, емоційного світу дитини, Василь Олександрович «змоделював» особистість «хорошого вчителя», який «любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам він був дитиною» [1, с. 49]. 
Директор школи виховував, формував, розвивав творчий потенціал кожного вчителя власною позицією, власними переконаннями і працею. 

Він започаткував систему шкільно-сімейного виховання, де педагогіка і психологія стали наукою для всіх – і для вчителів, і для батьків. Цей курс – 250 годин, був значно більший, ніж у вузі. Особливу увагу директор приділяв віковій психології, психології особистості, теорії фізичного, розумового, морального та естетичного виховання. Василь Олександрович особисто читав лекції, проводив колективні та індивідуальні бесіди, конференції. 

Він вивчав спеціальну медичну літературу і постійну турботу про зміцнення здоров’я дітей зробив дієвою складовою життя школи. З перших днів роботи директор – філолог за освітою – вивчав фізику, математику, хімію, географію, біологію, історію і за три роки самостійно вивчив усі шкільні підручники й основну методичну літературу. Його особливою повагою користувалася математика. Він розв’язав усі задачі за шкільними підручниками і за додатковими задачниками. Для директора школи стало правилом стежити за новинами наук, науковими відкриттями і досягненнями. У нього були тисячі виписок з журналів, вирізок з газет. І все це розподілялося за напрямками, розділами, темами, а згодом захоплювало вчителів і учнів. 

Як закоханий у свій предмет вчитель української літератури, Василь Олександрович спонукав і підтримував прагнення колег підвищувати рівень мовної культури, відчувати красу слова. 

Джерелами розвитку інтелектуального багатства кожного вчителя були: індивідуальне читання, постійно діюча виставка, новини наукової й художньої літератури, цікаві лекції, які готував директор, досвідчені вчителі, гості, що відвідували школу. 

Особливе місце в педагогічному колективі посідали вчителі старшого покоління. Кожен з них, збагачуючись духовно, водночас збагачував своїх товаришів. Учителі навчалися вдумливо аналізувати свою роботу, теоретично осмислювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою. 
Власні дослідження директора школи породжували нові педагогічні ідеї, якими він надихав і захоплював колектив. Директор глибоко вивчав роботу своїх колег і нерідко переконувався у непрофесіоналізмі; його засмучували вимучені, незграбні, заучені фрази дітей з туманним змістом. Він вслуховувався, вдумувався в мову дітей і приходив до висновку: дітей необхідно вчити мислити. 
Урок за уроком вів Василь Олександрович своїх вихованців до невичерпного і вічно нового джерела – у природу, навчав їх передавати словом найтонші відтінки предметів і явищ. 

Спільна дослідницька праця об’єднала вчителів у творчий колектив, який під керівництвом директора продовжував досліджувати емоційне забарвлення слова, «єдності думки і почуття», прийоми мислення на уроках. 

Проектування директором розвитку творчого потенціалу вчителя ґрунтувалося на наукових дослідженнях власної праці, глибокому вивченні дитини, на трьох джерелах навчально-виховного процесу, якими кожен учитель навчався володіти досконало – наукою, майстерністю і мистецтвом. 

У бесіді з молодим директором школи «Основні проблеми творчої праці педагога» він ще раз наголошує на відповідальності керівника за розвиток творчості кожного вчителя і колективу школи: «Дух часу, взаємовідносини між людьми – все це залежить від того, які ми з вами, від того, що їй народ ввіряє своє майбутнє, від того, яке керівництво школи» [1, с. 394]. 

Окреслюючи коло проблем, які має навчитися вирішувати «початкуючий» керівник школи, Василь Олександрович виділяв такі: уникнення небезпеки відстати від переднього краю педагогічної науки, уміння передавати свій задум учителеві, збуджування творчої ініціативи. 

Він започатковує школу педагогічної культури, де головним було живе, безпосереднє спостереження явищ навчально-виховної роботи, осмислення цих явищ, пізнання взаємозв’язку і залежності між ними; заглиблення в деталі, в тонкощі педагогічного процесу; пошуки, роздуми, аналіз невдач і прагнення до відкриттів, які надихали, пробуджували іскру педагогічної творчості. 

Одним із спектрів педагогічної творчості він уважав інтерес учителя до пошуку, до аналізу власної роботи, перетворення «теорії в практику», навчання учнів оволодівати знаннями, керувати розумовою працею школярів. 

Молодих керівників шкіл Василь Олександрович навчав осмислювати, аналізувати факти, поступово переходити до характеристики педагогічних явищ. Для цього директор школи має розвивати вміння спостерігати, слухати, аналізувати. Невичерпним джерелом є відвідування й аналіз уроків, що дає можливість зробити висновок про духовне багатство, інтереси, творчий ріст учителя, його вміння створити умови для самостійної роботи учнів, осмислення ними фактів і встановлення взаємозалежностей. 

Запорукою успішної діяльності І.Ткаченка, сучасника і соратника В.Сухомлинського, директора Богданівської середньої школи №1 Знам’янського району, Героя Соціалістичної Праці, заслуженого вчителя УРСР, кандидата педагогічних наук, були наукові основи управління школою, де провідними принципами виступали плановість, перспективність, конкретність і професійність; правильний добір, виховання та раціональне використання кадрів; систематичність перевірки виконання прийнятих рішень, плідні взаємовідносини між керівником і підлеглим. 

У практиці школи згадані принципи реалізовувалися творчо, комплексно, посилювали духовний потенціал колективу. 

Досвід роботи вчителів та вихователів узагальнювався в науково-методичних роботах. Девізом колективу можна вважати висловлювання І.Ткаченка: «Обговорюємо і приймаємо рішення спільно, а відповідальність кожний несе особисто за доручену йому ділянку роботи». 

На колективне обговорення виносились актуальні питання навчально-виховної роботи, які передбачалися річним планом і які ставило щоденне шкільне життя. 

Виконанню колективно прийнятих рішень І.Ткаченко надавав великого значення. Адміністрація школи та керівники методичних об’єднань практикували групові та індивідуальні бесіди з учителями. Згідно з рішенням педагогічної ради, на якій обговорювалося питання теорії і практики сучасного уроку, було проведено ряд змістовних бесід з педагогами. 

В основу тижневого планування директора школи та його заступників були покладені завдання щодо вирішення конкретних дидактичних і виховних питань, які передбачалися річним планом або виникали в процесі навчально-виховної роботи. 

Завдяки цьому робочий день і тиждень педагогів та вихованців мали чітко окреслений ритм. Користувався Іван Гурович і «оперативними планами», які складалися для підготовки та проведення певного заходу і включали: послідовність етапів підготовки, обговорення програм, розподіл обов’язків, підготовку рішень. 

Директор та його заступники постійно вдосконалювали професійну компетентність, власну ерудицію, щоб надавати вчителям конкретні й ділові поради, які враховували б досягнення сучасної педагогічної науки, психології, методики і наукової організації праці. 

І.Ткаченко завжди приймав управлінські рішення усвідомлено і вмотивовано. Зокрема, він зазначав: «Досвід нашої роботи показує: треба категорично відмовитися від порад, що їх дають керівники вчителеві «на ходу» і які вважаються компетентними, конкретними і діловими тільки тому, що їх дала керівна особа. Поради «на ходу» можуть бути виправдані тільки в тому разі, коли в учителя є власна думка, яку він спроможний обґрунтувати в бесіді з керівником школи. А роль останнього полягає в тому, щоб на основі власного досвіду і досягнень педагогічної науки, передової практики схвалити пропозиції вчителя, уточнивши та доповнивши їх, якщо в цьому буде потреба. Тільки тоді, коли в практику навчально-виховної роботи школи вчитель вносить власну думку, можна виявити його справжню індивідуальність, творчість». Багатство педагогічних ідей і педагогічного досвіду В.Сухомлинського, І.Ткаченко ми прагнемо ефективно використати у системі науково-методичної післядипломної освіти вчителів та керівників навчальних закладів. 

Іван гурович завжди прагнув до логічного завершення малих і великих справ, тому його поради відзначалися глибокою компетентністю і конкретністю. Він наголошував, що компетентність і професійність повинні пронизувати всі аспекти діяльності кожного вчителя: уроки, позакласну і громадську роботу. 

Із цією метою в школі була розроблена чітка система організаційної роботи, основними складовими якої були: 

Опанування всіма вчителями філософії освіти як методологічної основи навчання. 

Постійне поповнення і збагачення знань учителів з педагогіки та психології. 

Визначення на кожний навчальний рік провідної проблеми, над якою працює педагогічний колектив. 

Вивчення і впровадження в практику передового досвіду вчителів школи, області, країни. 

Особливо бережно директор школи ставився до досвідчених педагогів, називаючи їх золотим фондом колективу. Він залучав їх до науково-педагогічних досліджень, дбав, щоб школа була для них творчою лабораторією. З таких педагогів формувався «актив», який благотворно впливав на творчий потенціал учителів, особливо молодих. Адже сприятлива атмосфера співдружності й співтворчості допомагає вчителеві реалізувати власний науково-педагогічний потенціал, підняти на вищий щабель ерудицію, духовність і культуру. 
Кожен учитель богданівської середньої школи мав свою «перлинку». Це і вміле використання краєзнавчого матеріалу на уроках, і демонстраційний фізичний експеримент, і диференціювання навчання в межах одного класу, і емоційність навчання, і задачі з виробничим змістом тощо. 

Учитель ставав майстром, поєднував урочну та позакласну роботу, де виступав у ролі керівника, наукового консультанта гуртка, студії, секції чи наукового товариства. 

Такий стиль взаємин у колективі сприяв самовдосконаленню вчителів. Ось численні приклади. Учитель трудового навчання б.сиром'ятников самостійно опанував такий вид прикладного мистецтва, як інтарсія. Учителька ю.кузьміна (керівник гуртка крою і шиття) створювала оригінальні роботи, поєднуючи аплікації з тканини та художню вишивку. Учитель фізики і виробничого навчання м.платонов опанував спеціальності водія, автомеханіка, тракториста і комбайнера. Учителі г.ірич та л.чередніченко стали майстрами хореографії, а учитель о.нестеренко — радіоконструктором. Учителька л.головир створила свою школу юних хіміків, а л.мініна — школу юних поетів, прозаїків і казкарів. Безперечно, такі вчителі захоплювали учнів і виховували їх особистим прикладом. 

Завданнями внутрішкільного контролю були: посилення організованості й злагодженості роботи колективу, розвиток науково-педагогічного потенціалу, стимулювання дисциплінованості та сумлінності кожного педагога. Чітко визначалися тема і мета, реальні строки виконання, забезпечувалася гласність. Кожен учитель знав, коли і хто перевірятиме його роботу, у якій формі будуть підсумовані результати перевірки. Це забезпечувало плановість у роботі, підвищення фахової і методичної майстерності вчителів, приносило моральне задоволення. 

Слід зазначити, що в роботі вчителів основна увага приділялася проблемам ефективності уроку: дидактичним, виховним аспектам уроку, технологіям, міжпредметним зв'язкам, процесу взаємодії вчителя і учнів. Творчі пошуки спрямовувалися на пізнання власних наукових і методичних можливостей, глибше осмислення практики та визначення потреби в поповненні знань. 

Розбудити творчі сили вчителя, викликати в нього потребу постійно вчитися, прагнення до самоосвіти і самовдосконалення, допомогти йому відчути радість творення нових зразків уроку і моральне задоволення від результатів власної творчості — до цього завжди прагнув іван гурович. 

У тематиці роботи педагогічної ради прослідковується чіткий взаємозв'язок між питаннями теорії і методики організації навчально-виховного процесу. Так, на одному із засідань педагогічної ради обговорювалося питання «методика підготовки та проведення уроку-інформації про найновіші досягнення науки і техніки». 

Управлінська діяльність і.ткаченка цікава досвідом наукової організації праці керівника школи. Крім перспективного планування, іван гурович мав насичений план роботи на тиждень і кожен день. 
Уся його діяльність була спрямована на звеличення людини, виявлення в ній творчого начала, створення умов для розвитку її здібностей. Він плекав учителя-дослідника і в цьому завжди був прикладом для вчителів, своїх заступників, директорів шкіл області, україни. 

І.Ткаченко розробив багатоаспектну програму самоосвіти директора з питань наукового керівництва школою. Використовував кожну можливість для спілкування з учнями, колегами, викликаючи в них природне бажання діяти, творити. 

І.ткаченко був надзвичайно ерудованою людиною, мав аналітичні здібності. Він любив дітей, школу, професію вчителя й щоденну напружену творчу працю. 

Література: 

1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти т. – К.: Радянська школа, 1976-1977, т. 4. 
2. Рындак В.Г., Мещерякова Л.В. Теоретические основы развития творческого потенциала учителя. – М.: Педагогический вестник, 1998. 
3. Ткаченко І.Г. Богданівська школа. – К.: Радянська школа, 1975.