Галина Єльникова,
доктор пед. наук, професор, зав. кафедрою менеджменту освіти,
економіки та маркетингу ЦІППО АПН України, м. Київ.
(http://www.cippe.edu.ua/forum/viewforum.php?f=1)
ЗАКОНОМІРНОСТІ АДАПТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИМИ СИСТЕМАМИ
Проблема розвитку методологічних основ управління соціально-педагогічними системами набуває сьогодні першочергового значення. Зміни в економічній системі вимагають від людей швидкої орієнтації в оточуючому просторі, їх взаємоадаптивної поведінки. Тому сьогодні затребуваним є розвиток адаптивних засад управлінської діяльності керівників освітніх закладів.
Розкриття цієї проблеми може допомогти цілеспрямованому формуванню адаптивного управління соціально-педагогічними системами. Тому важливим завданням науки визначається виявлення та інтерпретація закономірностей адаптивного управління освітою, у т.ч. загальною середньою. У зв’язку з цим, завданнями управлінської практики освітньої сфери є впровадження адаптивних засад управління навчальними закладами та освітніми установами для цілеспрямованого розвитку гнучкості й мобільності, що відповідає потребі часу.
З позиції сутнісного розгляду та цілеспрямованого підходу до формулювання закономірностей управління , у т.ч. адаптивного, викликають цікавість дослідження таких вітчизняних і зарубіжних учених як Г.В.Єльникова (наукові основи адаптивного управління освітою [2]), В.І.Маслов, М.О.Кириченко, В.В.Олійник (закономірності наукового управління закладами освіти [3]), О.М.Моісеєв (якість управління школою [4]), В.С.Пікельна (моделювання управлінської діяльності керівника навчального закладу [6]), П.І.Третьяков, С.М.Мітін, Н.М.Бояринцева (адаптивне управління педагогічними системами [7}, Т.І.Шамова, Т.М.Давиденко (управління навчальним процесом в адаптивній школі [8]). Незважаючи на певний розгляд зазначеної вище проблеми, закономірності адаптивного управління загальною середньою освітою залишається недостатньо вивченим і розробленим.
Метою поданої статті є наукове тлумачення та розгляд закономірностей адаптивного управління для подальшого їх урахування в управлінській практиці освітньої сфери.
Адаптивне управління має свої закономірності, які лежать в основі його виникнення і розвитку. Закономірності адаптивного управління відображають стійкі внутрішні й необхідні зв’язки, що обумовлюють його специфіку, а також загальний та сутнісний характер. Розуміння закономірностей адаптивного управління сприяє взаємозалежному удосконаленню відношень, що необхідно виникають в управлінській діяльності при переході керованої системи в якісно новий стан.
Ставлячи за мету розробку системи закономірностей адаптивного управління, ми виходили з таких положень:
виділити систему закономірностей адаптивного управління на теоретичному рівні шляхом дедуктивного аналізу можна тільки на основі детального дослідження розробленої концепції адаптивного управління, його сутності та умов виникнення;
адаптивне управління потребує визначення закономірних внутрішніх зв’язків, що зумовлюють його технологічну сторону та об’єднують складові в цілісну систему;
однією із властивостей адаптивного управління є оперативне реагування на зміни оточуючого середовища для утримання рівноваги керованої системи із системами вищого рівня, що вимагає визначення особливостей взаємозв’язків цих систем;
адаптивне управління спрямоване на узгодженість взаємодії протилежних за природою явищ, тому потребують розробки когерентні зв’язки, які зумовлюють узгодженість і зменшення протидії на основі субстанціональної єдності цих явищ;
Для визначення закономірностей адаптивного управління ми виділили також деякі вихідні теоретичні положення, що складають основу управлінської діяльності та адаптивного управління, зокрема:
управління – це є втручання в саморух системи (природний розвиток людини, організації) і ні що інше, як спрямування. Втручання в саморух системи спрямовує його в бажаному напрямі;
адаптивне управління завжди виникає довільно при порушенні рівноваги керованої системи в умовах невизначеності, як об’єктивна потреба, що поєднує еволюційний та революційний шляхи розвитку.
ефективність управління завжди підвищується, якщо воно здійснюється з опорою на самоуправління (спрямованого самовпливу);
самоуправління як складова адаптивного управління завжди має місце, коли зовнішні вимоги (реальна ситуація, розпорядження, наказ та ін.) створюють для людини ситуацію додаткової орієнтації (необхідність пошуку способів виходу із ситуації). Воно неможливе без усвідомлення й забезпечення реалістичності мети діяльності.
адаптивне управління завжди спрямоване на узгодження діяльності взаємодіючих підструктур і характеризується подвійним проходженням інформації через ці структури (спочатку соціальної, що рухається знизу, і нормативної, що рухається зверху, потім узгодженої, яка унормовується і відправляється до всіх суб’єктів діяльності соціальної системи ) для уточнення завдань, поточного внесення змін у плани, програми дії і забезпечення їх якісного виконання.
Спираючись на вказані вище положення, ми визначили закономірності адаптивного управління і сформулювали їх таким чином:
1. Закономірність активізації природних механізмів розвитку керованої системи. Управління завжди продуктивне, якщо управлінський вплив спрямований на природний шлях розвитку (людини, організації тощо). Природний розвиток соціальних систем зв’язаний зі свідомою діяльністю людей, їх здатністю сприймати будь-яку інформацію, осмислювати своє становище, порівнювати себе з іншими, аналізувати вимоги наявної ситуації тощо. При цьому може виникати стан незадоволеності, що активізує пошук способів виходу з цього стану. Відбувається переосмислення неузгоджень, які виникають внаслідок спілкування з іншими людьми або активного засвоєння норм поведінки, цінностей колективу, інших засобів діяльності тощо. Якщо людина визнає причиною неузгодженості зовнішні обставини, вона знімає з себе відповідальність за неуспішну самореалізацію і переборює внутрішній конфлікт захисним шляхом через самовиправдання. Якщо людина визнає причиною неузгодженості власну недосконалість, вона бере на себе відповідальність за результативність самореалізації і намагається зняти внутрішній конфлікт шляхом активної дії щодо власного розвитку. Такий розвиток називається рефлексивним, і в умовах адаптивного управління забезпечується залученням виконавців до розробки моделей власної діяльності, її самоаналізу, поточного та перспективного саморегулювання і проектування. Отже, активізація природного шляху розвитку керованої підсистеми обумовлена відповідністю змісту, засобів і технології управління завданням відновлення рівноваги між її внутрішніми і зовнішніми зв’язками на рефлексивній основі.
2. Закономірність когерентного зближення різних за походженням процесів на основі діалогічної адаптації взаємодіючих сторін. Сучасні умови орієнтують розвиток системи загальної середньої освіти на більш повне задоволення освітніх потреб громадян у рамках державно-суспільних вимог, що потребує певної гнучкості й адаптації до потреб суспільства і запитів особистості, а також актуалізації природних процесів саморозвитку. Виконанню цих завдань сприяє погодження різноспрямованих впливів на керовану підсистему. Управлінська діяльність потребує постійного узгодження визначеної мети та умов її реалізації в кожній конкретній ситуації; вимог керівника та очікувань підлеглих; ієрархічної сутності управління й розвитку партнерських стосунків; державно-суспільних вимог до діяльності школи та індивідуальних інтересів учнів, учителів, батьків тощо. Саме поняття узгодженості означає приведення керованих процесів у співвідповідність для досягнення єдності дій [3, с. 740]. У соціальних системах, до яких належить система загальної середньої освіти, це процес обговорення для вироблення єдності думок, поглядів, основи дій тощо. Зазвичай, процес обговорення здійснюється у вигляді діалогу, коли участь у розмові беруть декілька осіб. Результатом діалогу є ліквідація суперечок або конфліктів шляхом обговорення аргументів, обміну думками з виробленням спільної позиції [1, с. 96]. Таким чином, відбувається взаємоадаптація різних точок зору й установлення когерентних зв’язків між ними, що сприяє оптимальному наближенню або поєднанню зусиль взаємодіючих сторін у досягненні спільної мети.
Управління в спосіб діалогічної згоди допускає існування та вільне висловлювання різних точок зору, які враховуються при виробленні реалістичної мети й відповідного управлінського рішення. Адаптивне управління завжди має місце в нестабільній ситуації і невизначених умовах, що не уможливлює одноосібне керівництво, робить його неефективним, і потребує інтерактивних методів прийняття управлінських рішень, заснованих на діа(полі)лозі. Це дає підставу для ствердження, що ефективність адаптивного управління залежить від установлення комунікативних зв’язків між керованою й керуючою підсистемою на основі діалогу і ступеня погодженості їх дій з усвідомленням єдності в досягненні спільно визначеної мети.
3. Закономірність залежності адаптивного характеру управління від реалістичності його мети. Усвідомлення й забезпечення реалістичності мети відбувається тільки на основі аналізу й узгодження власних спрямувань людини (або організації) з вимогами до неї суспільства, держави та урахуванням реальної ситуації, що складається. Узгодження цілей визначає напрям подальшого розвитку системи (наприклад, загальної середньої освіти), адаптує існування людини (або організації) до реальних умов, зберігаючи досягнутий рівень розвитку. Реалістичність мети досягається шляхом адаптації ідеальної мети до особливостей, можливостей та інтересів керованої підсистеми з урахуванням конкретних обставин. Наприклад, обласним управлінням освіти висувається ідеальна мета автоматизації та координації управлінської діяльності керівників шкіл певного району на основі використання комп’ютерної техніки. Вивчення реального стану справ показує, що при наявності достатньої кількості комп’ютерів, які поєднані комунікативною мережею, тільки 30% шкіл мають відповідне програмне забезпечення, і 50% керівників володіють комп’ютером. Наявна ситуація впевнює в тому, що висунута мета в даний момент нереальна, проте вона може бути досягнутою при умові дообладнання всіх шкіл району відповідним програмним продуктом та навчанням решти керівників використанню комп’ютерів в управлінні школою. Ідеальна мета за наявних умов може бути виконаною тільки на 30%, що і складає реальну мету. Таким чином, реально в існуючій ситуації автоматизація та координація управлінської діяльності керівників шкіл району може бути здійсненою лише частково, на 30%. Районний відділ освіти адаптує наказ вищого органу управління до місцевих умов, віддаючи розпорядження тільки керівникам тих шкіл, які мають відповідні комп’ютерні програми. Для виконання наказу в повному обсязі приймається рішення провести відповідні курси без відриву від виробництва для керівників, що не володіють комп’ютером, та знайти ресурси для обладнання решти шкіл програмними матеріалами. Пошук небюджетних коштів може також виявитися ідеальною метою, яку можна буде здійснити так само через проміжні реалістичні цілі. Визначення реалістичної мети, що в наявних умовах може бути реально досягнутою, та адаптація управлінських рішень до цих умов забезпечує поступові прогресивні зміни в розвитку керованої системи в напрямку ідеальної мети. Отже, адаптивний характер управління залежить від забезпечення реалістичності його мети.
4. Закономірність взаємоадаптації керуючої і керованої підсистем виявляється в тому, що керуюча підсистема (обласне, міське управління освіти, районний відділ освіти, адміністрація школи, громадськість), приймаючи управлінські рішення враховує особливості, можливості та реальну спрямованість активності керованої підсистеми (рай(міськ)ВО, загальноосвітні навчальні заклади, учні, учителі, батьки), забезпечуючи реалістичність висунутих завдань. Одночасно керована підсистема, сприймаючи завдання, орієнтує свою діяльність на їх виконання, адаптуючи індивідуальні інтереси до державно-суспільних, які „закладені” у завданнях. При необхідності здійснюється поєднання функцій керівників і підлеглих, як для забезпечення реалістичності висунутих завдань, так і для досягнення спільної мети. Наприклад, спільно визначаються вимоги до діяльності закладів та установ освіти, адміністрації шкіл, учнів, учителів, або проводиться взаємокоригування цільових функцій для виконання певного завдання. При цьому встановлюється прямо пропорційний зв’язок між оптимальністю взаємодії керуючої й керованої підсистем та їх функціональною взаємовідповідністю, що забезпечує ефективність розвитку системи загальної середньої освіти.
5. Закономірність оптимального співвідношення спрямовуючих впливів керуючої та свідомого самоспрямування керованої підсистем. Розвиток завжди забезпечується узгодженням взаємодії різноспрямованих впливів, які є рушійною силою і мають утворюючу, руйнуючу основу або представлені різносполученими співвідношеннями цих основ.
Якщо ці впливи спонтанні, рух системи хаотичний, зумовлює вільний розвиток. Якщо впливи упорядковані, рух системи спрямовується в певному напрямку, що забезпечує спрямований розвиток. Якщо упорядкування здійснюється ззовні, має місце адміністративне управління, результатом якого є запрограмований примусовий розвиток. Якщо упорядкування здійснює сама система (людина, організація), має місце самоуправління, результатом якого є спрямований саморозвиток, усвідомлено запрограмований, узгоджений з усіма зацікавленими сторонами.
Отже, сталість розвитку забезпечується взаємовідповідністю спрямовуючих впливів керуючої та свідомого самоспрямування керованої підсистем.
6. Закономірність моніторингового супроводу взаємодії керуючої й керованої підсистем та їх рефлексивного розвитку. Прогресивний розвиток системи характеризується висхідним шляхом, який забезпечує перехід системи з більш низького рівня на більш високий рівень організації. При цьому розвиток системи в горизонтальному шарі будь-якого рівня можливий до тих пір, поки система не опанує весь вільний простір. Після цього системі необхідно перейти на більш високий рівень, щоб продовжити свій розвиток. Перехід системи на більш високий рівень змінює її якісний, а продовження розвитку в новому горизонті – її кількісний стан. Це прогресивний шлях розвитку. Якщо за будь-яких умов у системі припиняється висхідний шлях, її утворюючі сили перетворюються в руйнуючі (система сама себе руйнує). Починається регрес системи.
Тому цілісний процес спрямованої самоорганізації потребує супровідного аналізу й оцінювання для прогнозування шляхів подальшого розвитку, який попереджує перехід утворюючої сили в руйнуючу. Здійснюється це за допомогою моніторингових процедур, в освіті – за допомогою освітнього моніторингу, інструментарієм якого є базові кваліметричні субмоделі діяльності учасників організації та здійснення процесу освіти (у т.ч. загальної середньої). Моніторинг допомагає вчасно отримувати інформацію щодо змін у показниках діяльності, на основі чого проводиться поточне коригування (або самокоригування) для спрямування розвитку учасників освітнього процесу й системи загальної середньої освіти в цілому і в бажаному напрямі. При цьому зовнішній аналіз показників та самоаналіз мають різний результат. У першому випадку це зовнішній управлінський вплив, у другому – це рефлексивний розвиток. Більш результативний останній. Однак, для визначення моделі узагальненого (віртуального) учня, учителя, керівника, школи, рай(міськ)ВО, що показують тенденцію їх розвитку, необхідний зовнішній аналіз. Тому доцільно кооперувати дії керуючої й керованої підсистем у здійсненні освітнього моніторингу. Усвідомлення себе серед інших завжди викликає ефект змагальності й активізує рефлексивний розвиток, що важливо, як для керованої, так і для керуючої підсистем. Таким чином, рефлексивний розвиток має пряму залежність від появи стану неузгодженості між результатами моніторингу й рівнем домагань учасників освітнього процесу. Тому можна стверджувати, що моніторинг (самомоніторинг) діяльності стимулює рефлексивний розвиток.
7. Закономірність взаємозалежності поточного коригування та перспективного регулювання діяльності об’єкта управління (поточне регулювання процесу та перспективне регулювання результату) Реалізація узгоджених цілей на основі самоуправління (спрямованого самовпливу) являє собою спрямовану самоорганізацію і забезпечує спрямований саморозвиток.
Це не що інше, як усвідомлена, цілеспрямована діяльність людини (або організації), ініціатором якої є сама людина (організація). Це організація самого себе на конкретну діяльність (процес упорядкування). Така діяльність обов’язково призводить до бажаного результату (досягнення мети). Спрямований саморозвиток забезпечується, з одного боку, поточним коригуванням власної діяльності на основі самомоніторингу процесу, а, з іншого - перспективним регулюванням подальшого розвитку на основі моніторингу результату. При цьому суб’єкт діяльності намагається не виділяти недоліки, а визначати невикористані резерви, які враховує при проектуванні своїх наступних дій. Такий підхід дає змогу підсилити демократичний характер управління і виражає взаємозалежність поточного коригування та перспективного регулювання діяльності об’єкта управління Необхідними умовами стають наступні: надання більшої кількості ступенів свободи виконавцям для реалізації власних ініціатив; підтримка їх самоорганізації і саморозвитку шляхом самоосвіти; стимулювання творчої діяльності та впровадження інноваційних технологій тощо.
8. Закономірність підсилення суб’єктності відносин, партнерських стосунків та природовідповідності розвитку об’єкта при здійсненні цілеспрямованих впливів керуючої підсистеми. Указана закономірність виражається в тому, що центральне місце в управлінській діяльності надається людині, її розвитку, створенню умов для її самореалізації. Людина визнається найвищою цінністю суспільства, і тому вже при навчанні в загальноосвітньому закладі приділяється увага розвитку суб’єктності дитини, її активній участі у вирішенні навчальних завдань. Організація навчального процесу в сучасних умовах потребує відходу від репродуктивного навчання та орієнтації на інтерактивні форми і методи здобування знань. Відносини в системах: „учитель – учень”; „керівник – учитель”; „держслужбовець - директор школи” поступово мають перетворюватися із суто субординаційних на субординаційно-партнерські. Це сприятиме підсиленню суб’єкт-суб’єктних зв’язків, пом’якшенню зовнішніх спрямованих впливів на діяльність керованої підсистеми шляхом мотивації працівників та учнів, а також створенню умов для їх самостійного гармонійного розвитку без примусовості й адміністрування.
9. Закономірність залежності підвищення ефективності адаптивного управління від повноти використання його наукових засад. Ця закономірність пов’язана з тим, що адаптивне управління виникає і використовується тоді, коли система дестабілізується у зв’язку з її переходом у якісно новий стан і потребує відповідного упорядкування шляхом відновлення рівноваги з оточенням. У таких ситуаціях, як правило, панує невизначеність, тому здійснення поточних управлінських завдань не забезпечене унормованими та технологізованими процедурами і потребує колективної думки. При цьому витрачається багато часу на рішення повсякденних питань, і розвиток відбувається за фактом, проте вимагає визначення своєї стратегічної лінії. Набувають вагомості оперативні рішення, які "обслуговують” стратегічну мету. Ця мета спрямована на утримання рівноваги системи із зовнішнім середовищем шляхом обміну інформацією і приведення системи у відповідність зі змінами оточення, що робить її відкритою. Адаптивне управління забезпечує взаємоузгодження дій складових керованої системи шляхом оперативної перебудови зв’язків в умовах мінливості середовища для досягнення спільно визначеного результату. Перебудова здійснюється на основі поточних даних моніторингу, що забезпечує бажаний напрям освітніх процесів. Тому важливе значення набуває повнота використання наукових засад адаптивного управління, а саме: визнання пріоритету розвитку людини у сучасному суспільстві; поєднання системного, антропосоціального і кваліметричного підходів при організації системи адаптивного управління загальною середньою освітою; досягнення мети шляхом визначення і здійснення ланцюжка реалістичних цілей; підвищення критеріальності й цілеспрямованості управління при спільній розробці та реалізації факторно-критеріальних моделей діяльності учасників загальноосвітнього процесу, закладів і установ загальної середньої освіти на кваліметричних засадах; поєднання зусиль і кооперація дій керуючої і керованої підсистем на всіх рівнях організації загальної середньої освіти; проведення освітнього моніторингу та перспективного регулювання власної діяльності. Провідними при здійсненні адаптивного управління є концепції спрямованої самоорганізації, освітнього моніторингу, рефлексивного розвитку людини. Отже, повнота використання наукових засад адаптивного управління має безпосередній вплив на його ефективність.
10. Закономірність дії „інформаційного пульсара” (Термін „інформаційний пульсар” з прямим та зворотним зв’язком був запозичений в дисертаційному дослідженні Пікельної В.С. Моделюючи структуру взаємин у школі як соціальній системі, вчена виділяє зв’язки-відносини, що слугують „інформаційним пульсаром”, здійснюючи прямий і зворотний зв’язок [4, с.251-255]) з прямим та зворотним зв’язком, що відбиває структуру взаємин та забезпечує поточне взаємокоригування діяльності керуючої й керованої підсистем. Ця закономірність полягає в поточному подвійному коригуванню планів діяльності, як керівників, так і виконавців при проходженні різноспрямованих збуджуючих потоків інформації. Збуджуючі впливи здійснюють висхідна та низхідна інформація. Висхідна інформація має соціальну природу. Вона складається з результатів бесід, опитування, анкетування учнів, учителів, керівників, громадськості, що містять емпіричний матеріал, претензії, побажання та узагальнені дані освітнього моніторингу тощо. Це зворотний зв’язок, який має отримувати керівник і який висвітлює соціальний настрій керованої підсистеми та її оточення, крім того, показують тенденції змін у розвитку впроваджуваних інновацій, у настрої та пріоритетних напрямах дії людей, що можуть відбутися в майбутньому. Аналіз висхідної інформації дає уявлення про реальний вектор активності людей, що має велике значення для розробки й прийняття управлінських рішень та забезпечення їх реалістичності. Тому, переробляючи висхідну інформацію, керівник проводить відповідне поточне коригування власної оперативної й тактичної діяльності, що враховується в щоденних, тижневих і місячних планах для забезпечення позитивного результату управлінських рішень і, у разі зареєстрованих відхилень, для поточного регулювання діяльності колективу. Після цього висхідна інформація продовжує свій шлях, досягаючи спочатку районний відділ освіти, а потім обласне управління освіти і науки. На кожному рівні так само проводиться поточне коригування діяльності керівних органів та виконавців.
Одночасно зверху рухається низхідна інформація, що має нормативну природу. На кожному управлінському рівні: обласне управління освіти і науки – районний (міський) відділ (управління) освіти – загальноосвітній навчальний заклад, нормативна інформація адаптується на місцеві умови з урахуванням і соціальної інформації. Узгоджена інформація продовжує свій шлях донизу, і на кожному управлінському рівні знову проводиться регулювання діяльності керівників та виконавців, але вносяться зміни не тільки у робочі плани, а й уточнюється стратегічна лінія, що надає їй більш надійний, реалістичний характер.
Таким чином, „пульсуюча” дія інформаційних потоків зв’язує всі рівні й підрівні системи. Прямий і зворотний зв’язок в одному кроці „пульсу” дозволяє здійснити взаємоадаптацію діяльності керованої і керуючої підсистем, вчасно внести відповідні корективи, створюючи умови для здійснення перспективних й водночас гальмуючи розвиток небажаних тенденцій.
Література
1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
2. Єльникова Г.В. Наукові основи адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти: Дис. … д-ра пед. наук: 13.00.01. − К., 2005.− 641 с.
3. Маслов В.І., Кириченко М.О., Олійник В.В. Закономірності наукового управління професійно-технічними навчальними закладами: Зб. наук. праць. – Донецьк: ТОВ "Либідь”, 2001. – С. 64-69.
4. Моисеев А.М. Качество управления школой: каким оно должно быть. – М.: Сентябрь, 2001. – 160 с.
5. Ожегов С.И. Словарь русского языка/под ред. Н.Ю.Шведовой. – 21 изд. перераб. и доп. – М.: Рус. Яз., 1989. – 924 с.
6. Пикельная В.С. Теория и методика моделирования управленческой деятельности (школоведческий аспект): Дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01. – Кривой Рог, 1993. – 432 с.
7. Третьяков П.И., Митин С.Н., Бояринцева Н.Н. Адаптивное управление педагогическими системами: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под ред. П.И.Третьякова. – М.: Центр "Академия”, 2003. – 368 с.
8. Шамова Т.И., Давиденко Т.М Управление образовательным процессом в адаптивной школе. – М.: Центр "Педагогический поиск”, 2001. – 384 с.
Меню сайту
BlokСтатистикаОнлайн всього: 2 Гостей: 2 Користувачів: 0 Форма входу |
Котра година?ПошукКалендар
Архів записівПосилання на сайти"Дітям про ПК" МРБДТ Радіо " Мелодія " |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||