Чернеччина

Село Чернеччина знаходиться на лівому березі річки Оріль, за 37 км від районного центру Магдалинівка, за 100 км від обласного центру, за 37 км від залізничної станції Бузівка. Сусідні села: на сході - Минівка і Котівка, на південному сході - Заплавка, на заході - Дмухалівка, Гупалівка. Через північно-східну окраїну села проходить канал Дніпро-Донбас.
У 2007р.- 970 чол. населення, 618 дворів. Мусіенкове - 228 чол., 197 дворів.
На декілька км по території села простяглася річка Оріль.
Північно-східна частина Чернеччини в далекому минулому була укрита лісами. У лиманах водилося багато риби, а навколо - пернатої птиці. Ось чому в середині вісімнадцятого століття ці місця і облюбували ченці.
Чернецтво - це духівництво, яке присвячувало себе служінню Богові. Воно утворювало окремі чоловічі або жіночі громади. На Приоріллі вони часто ховалися в дрімучих лісах, а згодом заснували монастир.
Поступово біля монастиря поселялися втікачі - кріпаки, які тікали з Полтавщини і Харківщини.
Так виникло поселення, яке спочатку мало назву Чернеці, а згодом, у 1769р., стало називатися Чернеччиною. .
Усі навколишні землі належали монастирю. їх треба було обробляти, і ченці всіляко заохочували втікачів-кріпаків поселятися поблизу монастиря.
Через Чернеччину і Котівку йшов шлях, по якому проходили татарські орди, ідучи в похід на Кобеляки, Полтаву та інші міста.
Після ліквідації Запорозької Січі (1775р.) Катерина II наділяла землями полковників і генералів царської Росії. Придбав собі і царський генерал Алексєєв 12 334 десятин. Частина селян стала кріпаками. Працювали вони по 6 днів на тиждень. Крім панщини, платили оброк, виконували державні податки - подушний (поголовний), церкві віддавали "десятину". Сіяли жито, яру пшеницю, просо, ячмінь, льон. Врожаї зернових культур через примітивний обробіток землі одержували малі, по 15-25 пудів з десятини.
Свого хліба на весь рік не вистачало, тому доводилось іти в кабалу до куркулів або шукати заробітку на заводах Катеринославщини. Тяжкими роками для селян були неврожайні 1779 і 1883, коли не лише хліб не вродив, а навіть і бур'ян не виріс.
Чернеччина мала вигідне географічне положення. Через неї проходив чумацький шлях з Полтавщини на Катеринославщину. У центрі села в середу, п'ятницю і неділю збиралися базари, три рази на тиждень і ярмарки - удвічі на рік. Торгівля знаходилася в руках багатих купців. У 1889р. в Чернеччині було 50 дворів, а в 1909р. - 100. Владу представляли староста, писар, збирач податків. Вони, крім писаря, були неписьменними. Писар за кожне написане слово брав великі гроші.
1905-1907 рр.
Активну участь у революції 1905р. взяв житель с. Мусієнкове Чернеччинської волості Гаркавий Ілля Іванович. Будучи ще студентом Новомосковської учительської семінарії, він став на революційний шлях. Мав зв'язок з представниками РСДРП, розповсюджував більшовицькі листівки, переховував нелегальну літературу, зброю. Організовував страйки студентів у Новомосковській семінарії. З наростанням реакції і провалом місцевої організації в 1906р. змушений був близько півроку переховуватися в селі і проводити революційну роботу.
1914 р.
За період війни 1914 року селянство дуже збідніло. Село мало такий вигляд: маленькі глинобитні хати із солом'яними стріхами, вузенькими вікнами з одною шибкою і то не із скла, а з вим'ятого і висушеного свинячого міхура. Хата мала сіни і кімнату з глиняною долівкою. Сім'я спала на печі, на долівці, настеленій соломою. У кімнаті - саморобний обідній стіл, низькі стільчики. Люди одягалися в домотканий одяг з полотна і вовни. Робоча худоба (воли або кінь) була тільки в третини сільських дворів. У січні 1918року проголошено Радянську владу.
На початку 20-х років XIX ст. в селі нараховувалося понад 900 дворів. Основними знаряддям» обробітку землі були соха, дерев'яна борона, плуг, і лише сота частка сільськогосподарських робіт у більш заможних селян виконувалася механізмами, сівалками, жатками, молотарками, а тяглом були коні, воли, корови. Врожаї зернових складали 25-35 пудів з 1га.
У 1920р. в Чернеччині створено комітет незаможних селян, очолив його Ізмайлов Павло Васильович. У 1926 році організований перший колектив по спільному обробітку землі - машинне товариство. У його розпорядження держава виділила трактор "Фордзон". Дехто, коли побачив залізну машину тікав, а сміливіші близько обдивлялися трактор, перевіряли глибину першої борозни, прокладеної П.В. Ізмайлом та Б.А. Малим.


У 1929 році на базі машинного товариства і комнезаму організовано перший колгосп "12 років Жовтня", який об'єднав 64 бідняцьких і середняцьких господарств. Його очолив Кравченко Петро Іванович. У 1930 і 1931 роках з'являється ще два колгоспи (в Мусієнково і Анастасівці).
Освіта
У 1874 році в Чернеччині і Мусієнково були відкриті 3-х річні
церковно-приходські школи. Навчались до 25 осіб, в основному діти заможних селян, а діти бідних йшли в найми до куркулів. Середня і вища освіта в той час зовсім недоступні для бідняків. Першими вчителями були Прасіл Володимир Федорович, Завийборода Хома Степанович, Мусієнко Іван Семенович, Гаркавий Ілля Іванович; який після закінчення Новомосковської семінарії в 1909 році працював вчителем в с.Шевському, пізніше - в с. Ченрнеччина, звідки і був мобілізований до царської армії.
Земство протягом 1910-1915 років побудувало початкові школи з 4-х річним строком навчання. Діяли лікнепи, де навчалися і дорослі (до 50 р.), більшість активістів лікнепу становили вчителі, яких називану культармійцями. Першими такими культармійцями були: Прасіл Григорій Володимирович,
Прасіл Катерина Кирилівна, Недава Микола Григорович, Недава Марія Мусіївна, Недава Гнат Федорович, Недава Ольга Іванівна, Немченко Михайло Федорович, Немченко Явдоха Савеліївна, а пізніше Нещадим Федір Гаврилович, Прасіл Марко Іванович, Кремена Микита Якович.
Навчання проводили безкоштовно причому дорослі учні закінчувалия робочий день на 2 год. раніше зі збереженням зарплати.

Першою піонервожатою була в Мусіснковській школі Іщенко Оляна Гаврилівна. Вже в 1932-1933 роках діти, які закінчили 4 класи, продовжували навчатися в 5 класі, на кінець 30-х - семирічне навчання, а в 1970р. школа стала середньою.
З 1937 по 1970 рік директором школи в с. Мусієнкове працював Дейнега Олександр Маркович.
1941-1945 рр.
З Чернеччини на фронт пішли 500 чол,, з Мусієнково - 350 в тому числі і вчителі: Дейнега Олександр Маркович, Іващенко Олексій Дементійович. Фашисти окупували наші села в другій половині серпня 1941р. Поліцаєм став Баранець Артем. У партизанський загін ім. І.І.Демченка увійшли Василь, Олександр, Андрій Силовичі, Соколенки, Василь Дем’янович Веритільник, Кирило Григорович Мурчич, Петрунько Мирін Данилович, Петро Одинцов, Ліда Виноградова. Шаравара Павло Петрович колишній директор Мусієнківської семирічної школи. У роки війни він потрапив у полон, попав до німецькою табору, втік, повернувся в с.Дмухайлівку.
ІЗ березня І943р в нерівному бою в Кременівці і Дмухайлівці частину учасників партизанського загону було вбито, а частину фашистам вдалося схопити (розстріляли в селі Котівка).
З перших днів окупації німці встановили свій порядок. Ввели поліцейські управи, заборонялось ходити пізніше 17:00-18:00 вечора, а хто порушував цей режим, - карали смертю Жителі села для фашистської кухні здавали курей, яйця, хліб, крупу і інші продукти. За невиконання цих розпоряджень карали також смертю. Колгоспне багатство вивезли до Німеччини. Німці спалили паровий млин, лікарню, бібліотеку, клуб, школу, олійницю. У Німеччину відправили Омельченка Михайла, Волошка Івана, Штанько Ганну, Бридун Ганну, Нещадима Івана Івановича... Всього було забрано до 80 чоловік.
20 вересня 1943р. військами Південно-Західного фронту Чернеччину і Мусієнкове звільнено від німецько-фашистських загарбників. У центрі села - пам'ятник загиблим воїнам.
Наше село сьогодні

На території села зараз знаходяться декілька сільськогосподарських виробників: ПП «Промінь - 2005», яке очолює Яценко В.Г., ТОВ „ЮМ — Чернеччина" (директор Олексійчук А.М.), приватне підприємство Протасова В.Ю., який займається вирощуванням свиней; 12 фермерських господарств, мале підприємство „Аграрник", ТОВ „Дубрава". На території села є такі організації та установи: поштове відділення, філія Ощадбанку №2997, бібліотека, ветеринарний центр обслуговування худоби громадського та приватного сектора, дитячий садок „Берізка", фельдшерсько акушерський медичний пункт, середня школа І - ПІ ступенів, майстерня по ремонту радіотелеапаратури, олійниця, крупорушка.
в селі Мусієнкове працює млин для населення, яким керує приватний підприємець Барабаш К.І .
Торгове забезпечення села здійснюють підприємці Штанько І.С. , Мурчич Т.О., працюють 5 магазинів. Великий вклад у розвиток сільськогосподарського виробництва та розвиток села внесли: Кацай Т.Т., Шумейко В.О., Темченко С.Д., Кострицький І.Н., нині покійні; а також жителі села: Штанько М.М., Бондар В.І., Трясак В.Л., Кудим І.І., Грицай В.М., Ковбаса М.М., Филип М.І., Ковбаса Л.О., Омельченко В.І.
Видатні люди села
мати героїня - Хрущ Лукія Степанівна ( 11 дітей ),
ІІащина Надія Едуардіївна, має 7 дітей.
ветеран праці Смаглій Ніна Никифорівна.
орденом Леніна нагороджена Куленко Галина Романівна.
двома орденами Слави ІІ і ІІІ ступенів – Стрижак Микола Микитович