по темі: „Роль шкільного історичного краєзнавства у вихованні громадян України”
Шукай у дитині людину. Не загаси свічку в душі, не сплюндруй творіння природи.
В розбудові Української незалежної держави постає таке першочергове завдання, як формування національної самосвідомості, відродження духовності та історичної пам’яті українського народу. В умовах суперечливого процесу розвитку суспільних відносин, зростання ролі і значимості суб’єктів цих відносин: людини, громадянина, особистості, постає необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного життя суспільства, і, насамперед, молоді.
Об’єктивними причинами, що актуалізують важливість проблем духовного відродження молоді, розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення є: національне відродження в історії, культурі, духовності, його зближення з загальнолюдським на основі зростаючої інтеграції сучасного життя українського та європейських народів; необхідність відновлення історичної пам’яті українського народу після «довготривалої хвороби – історичної амнезії» в радянські часи; становлення нового менталітету, мислення, регіональної самосвідомості учнівської молоді на основі особистісно-орієнтованого підходу та залучення нових форм громадянського виховання; переосмислення класичних та формування нових парадигм історичної освіти, взагалі, та, зокрема, історичного краєзнавства, як форми духовного розвитку. Як зазначається в Програмі розвитку краєзнавчого руху до 2010 року, «на сучасному етапі духовного відродження незалежної України історичне краєзнавство є невід’ємною складовою громадського руху та наукових досліджень, і спрямоване на відродження духовності, історичної пам’яті, формування у громадян і передусім у молоді любові до рідного краю, національного патріотизму, поваги до людини, відповідальності за збереження історико-культурного надбання. Тож зміна підходів до історичної освіти загалом сьогодні вимагає переглянути наше ставлення до шкільного історичного краєзнавства. Адже, на жаль, не всі учителі надають йому належного значення, часом недооцінюючи знання кожним юним громадянином історії рідного краю.
Форми краєзнавчої роботи, які я застосовую в навчально-виховному процесі, передбачають застосування аксіологічного підходу, який в свою чергу створює умови для формування ціннісних орієнтацій особистості учня. Аксіологічний метод пізнання полягає і у відборі тих фактів минулого, що пов’язані з культурними цінностями. Застосування такого підходу надає можливості для засвоєння учнями загальнолюдських, державних і етносоціальних цінностей життя і культури, що сприяє вирішенню проблеми самоідентифікації молоді в розумінні взаємовідносин: Людина – Земля, Людина – суспільство, Людина – Людина. Для учнів сільської місцевості це має особливе значення, адже вони в порівнянні з своїми ровесниками міських шкіл мають обмеженні можливості у набутті комунікативних навичок та формуванні соціальної компетентності.
Крім розвитку пізнавальної активності, відродження історичної пам’яті пр плануванні краєзнавчої роботи як при викладанні суспільствознавчих дисциплін, так і в позаурочний час в Оленівській СЗШ передбачаю соціальну практику школярів, яка в свою чергу виконує два основні завдання: по-перше, вона сприяє створенню та розширенню виховного простору, необхідного для успішного розвитку життєвої компетентності учнів (забезпечує розширення меж школи, її включення в реальне життя громади); по-друге, вона сприяє інтенсивному розвитку ключових компетенцій, в першу чергу соціальної. Соціальна практика - це організаційна форма виховного простору школи і, водночас, механізм залучення учнів до суспільного життя, суспільно корисної праці, продуктивної освіти. З цією метою для учнів старших класів викладаю спецкурс „Проектна діяльність учнів з історії рідного краю”, на якому учні знайомляться з основами науково-дослідницької діяльності, практично включаються в громадську діяльність села Оленівка, піднімають у своїх проектах актуальні для даного регіону проблеми, окремі проекти стосуються району в цілому. В учнів формується поняття «соціальна компетент¬ність», що концептуалізує вищий рівень соціальної активності особи¬стості - освоєння та розвиток соціальної дійсності, який дося¬гається в процесі діяльності, поведінки, спілкування, споглядання тощо і завдяки гармонізації усвідомлення соціальних проблем і ціннісних орієнтацій (А. В. Брушлинський)
Освіта дітей завжди починається з ознайомлення з найближчим оточуючим світом і людьми, які живуть поряд. Тобто водночас відбувається процес соціологізації особистості та залучення дитини до вивчення історії рідного краю. Саме цю роль виконує краєзнавство. „Мета краєзнавства – пізнати своє близьке і в природі, і в людині. Воно простіше, а тому більш зрозуміле, ніж чуже й далеке”. Так писав М.М. Баранський у підручнику „Шкільне краєзнавство” ще у 1930 році.
Яким же чином через форми краєзнавчої роботи в сучасній сільській школі формується соціальна компетентність особистості можна розглянути таблицю №1.
Таблиця № 1
Формування соціальної компетентності
учнів через форми краєзнавчої роботи в Оленівській СЗШ
Форми краєзнавчої роботи
Формування соціальної компетентності
• Участь у краєзнавчих експедиціях • перебування в різних соціальних ролях
• Участь у створенні шкільних музеїв • включення в реальне життя громади
• Краєзнавчі дослідження • здатність адекватно оцінювати навколишню дійсність та історичне минуле на основі повноти знань про них
• Дослідження проблем сучасного шкільного історичного краєзнавства • усвідомлення особистістю юного дослідника соціальних проблем і способів взаємодії із суспільством
• Залучення до розробки учнівських проектів історико-краєзнавчої тематики • уміння спілкуватись, приймати рішення, формування комунікативних навичок
• Участь в історико-краєзнавчих акціях • турбота про людей старшого покоління
Якщо розглядати шкільне історичне краєзнавство як форму історичних досліджень, то слід виділити слідуючі його особливості: 1) розгляд тенденцій загальної історії на тлі регіональної історії, а регіональної - на тлі місцевої (локальної), тобто чітка локалізація при вивченні та дослідженні історичних об’єктів; 2) історичне дослідження проводиться учнями як учасниками історичного процесу, причетними до будь-яких змін у суспільстві; 3) надзвичайно високий потенціал у вихованні в учнівської молоді громадянських рис, національної самосвідомості та самоіндифікації, почуття патріотизму та відновлення історичної пам’яті; 4) широке залучення форм "усної історії” як нового сучасного напрямку у методології історичних досліджень і найбільш оптимального методу шкільних краєзнавчих досліджень (усне анкетування, інтерв’ю, запис фонограм, усні оповіді, історичні спостереження). Будь-яка з перелічених особливостей передбачає соціально адаптовану особистість юного дослідника.
Серед багатьох новітніх технологій, застосованих у шкільному історичному краєзнавстві, однією з найефективніших є проектна , яка створює сприятливі умови для самореалізації особистості, дає поштовх для індивідуального та колективного пошуку, стимулює розвиток інтелектуального й творчого потенціалу учнів, розвиває відповідальність, необхідні психологічні якості, формує соціальні вміння та сприяє набуттю навчального і життєвого досвіду. Проектна технологія також висуває вимоги до організаторських умінь та здібностей педагога, який перетворюється із головного носія інформації на консультанта, від спеціальних знань якого залежить успіх спільних пошуків. Як правило, в процесі реалізації учнівських проектів учні об’єднані в малі групи. Питання груп є найважливішим питанням сучасної соціальної психології. Тому підготовчий етап проектних технологій передбачає вивчення педагогом психологічних особливостей своїх вихованців, їх соціальну адаптацію, уміння спілкуватись. Навчити учнів мистецтву спілкування – одне із завдань учителя, при цьому пам’ятаючи слова Екзюпері: „Розкіш людського спілкування – найвище життєве благо”.
В процесі спілкування відбувається взаємодія між людьми, як правило, різних поколінь, а значить, існує певна просторова та вікова дистанція. Даний процес передбачає обмін інформацією, знаннями, думками, досвідом, почуттями, власними переживаннями, що надзвичайно важливо для формування соціальної компетентності. При виборі учнем теми краєзнавчого дослідження слід обов’язково дотримуватися принципу добровільності, вільного вибору. Порада Карнегі застерігає: ”Не можна примусити людину робити якусь справу, як примусити її захотіти робити цю справу”. Лише за такої умови творчість і зацікавленість спільною справою стають потребою кожного з учасників.
Прикладом використання проектних технологій через форми краєзнавчої роботи може бути розроблений в Оленівській СЗШ спільно учнями, вчителями, батьками, краєзнавцями-аматорами, представниками місцевого самоврядування та сільської громади міні-проект для підтримки позакласної роботи з розвитку демократії „Шкільний музей ІІІ тисячоліття”.
Мета даного проекту передбачає:
• відновлення історичної пам’яті учнівської молоді з метою формування громадянина України через відродження шкільних музеїв;
• формування у молодого покоління громадянських рис, почуття патріотизму, національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, забезпечення духовної єдності поколінь; відчуття особистої причетності до творення історії;
• використання можливостей шкільного музею як одного із ефективних засобів активізації позакласної та позашкільної роботи в сільській місцевості та вдосконалення навчально-виховного процесу через систему громадянського та патріотичного виховання школярів;
• залучення учнівської молоді до вивчення та збереження історико-культурної спадщини українського народу;
• на прикладі вивчення історії рідного краю показати закономірність процесів економічного, соціального, політичного і культурного розвитку України;
• розвиток науково-дослідницьких здібностей учнів, уміння писати та захищати роботи з краєзнавчої тематики;
• формування соціальної компетентності в учнівської молоді.
Учасники даного проекту визначають його проблематику, а саме: привернути увагу держави, громадськості до проблеми шкільного краєзнавства через удосконалення музейної роботи, матеріально-технічної підтримки та впорядкування мережі музеїв середніх навчальних закладів, підвищення їх ролі у навчально-виховному процесі.
Завдання даного проекту передбачають:
• залучення учнівської молоді, батьків, сільської громади до участі у спільному проекті ”Шкільний музей ІІІ тисячоліття”
• проведення дослідницької роботи на місцевому матеріалі з метою формування в учнів навичок пошукової роботи, науково-дослідницької діяльності та методики ідентифікації залишків минулого, аналізу, тлумачення та визначення їхнього місця в ширшому історичному контексті; на основі історичних фактів розкрити особливості історії рідного краю, специфіку розвитку і характерні риси;
• формувати навички самостійної системно-аналітичної діяльності учнів із різними джерелами інформації;
• використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури в навчально-виховному процесі;
• Створення шкільного музейного комплексу „Ріднокрай” з 4 музейних кімнат: 1)історико-краєзнавчий відділ; 2)етнографічний; 3) природи та екології рідного краю; 4)історії релігії та християнської етики.
• Залучення учнів до участі у власних проектах з даної проблематики, написанню пошуково-дослідницьких робіт, участі у історико-краєзнавчих відділеннях МАН, ШАН; шкільних та регіональних конференціях.
• Творча співпраця з обласним історичним музеєм ім. Д.Яворницького, краєзнавчим відділом обласної наукової бібліотеки, Дніпропетровським відділенням Всеукраїнської Спілки краєзнавців, обласним дитячо-юнацьким центром туризму та міжнародного співробітництва „Колобок”, Дніпропетровським обласним державним архівом, Магдалинівським історико-краєзнавчим музеєм та ін.;
• Залучення широкої громадськості до участі у даному проекті, ініціювання звернень, проведення соціологічного опитування, анкетування, акцій, презентацій з даної проблематики
Серед очікуваних результатів даного проекту належне місце відводиться:
• створенню шкільного музейного комплексу „Ріднокрай” який буде науковим і громадським центром дослідження й популяризації історії регіону (села Оленівка та населених пунктів Магдалинівського району), місцевим осередком пропаганди краєзнавства, місцем проведення регіональних історико-краєзнавчих конференцій, інших заходів
• використанню можливостей шкільного музею як одного із ефективних засобів активізації позакласної та позашкільної роботи в сільській місцевості (через відсутність позашкільних установ) та вдосконалення навчально-виховного процесу через систему громадянського та патріотичного виховання школярів
• приверненню уваги органів місцевого самоврядування, сільської громади та державної влади до проблем сучасного шкільного краєзнавства (музеєзнавства); підняття питання перед органами місцевої влади про заохочення та певні матеріальні стимули для вчителів-ентузіастів, які працюють на громадських засадах.
• створенню місцевого осередку Всеукраїнської Спілки краєзнавців на базі шкільного музейного комплексу.
• Ініціюванню проведення щорічних районних учнівських науково-практичних історико-краєзнавчих конференцій на базі Оленівської СЗШ в рамках проекту „Історична пам’ять: ХХ століття”;
• Популяризації досвіду через ЗМІ (місцеву пресу „Агро-інформ”, „Наше життя” тощо), випуск брошур учнівських досліджень, шкільної газети „Ріднокрай” комп’ютерної верстки, проведення на базі школи районних семінарів з туристсько-краєзнавчої роботи, ініціювання створення шкільного музею (кімнати) на базі кожної сільської школи;
• Випуску книг, брошур, посібників історико-краєзнавчої тематики.
Саме через такі активні форми краєзнавчої роботи як проектні технології, пошуково-дослідницьку діяльність, використання новітніх інформаційних технологій, мультимедійних засобів навчання сучасна сільська школа дасть дитині не лише „суму знань, умінь і навичок, а зробить її компетентною, тобто здатною самостійно здобувати й використовувати знання, які майже щодня потребують оновлення, в різних життєвих ситуаціях; готовою брати на себе відповідальність, активною у суспільному житті; такою, що розуміє несхожість людей і поважає чужу (і власну – Авт.) історію, культуру тощо.”
Викладання історії в школі вимагає від учителя сьогодні творчого підходу, особливо у виборі методичних прийомів і засобів, наочного матеріалу. З власного досвіду переконалася, що монологічні підходи у висвітленні історичного матеріалу не стимулюють учнів до активного сприйняття понятійного матеріалу, не розвивають історичне мислення та уяву, не прищеплюють навички роботи з додатковою літературою, документами загальноісторичного та краєзнавчого рівнів.
Сьогодні кожен вчитель історії повинен переорієнтуватися на нові методичні підходи у викладанні предметів суспільствознавчого циклу.
Як показує власний досвід, це і нестандартність схем вивчення тем, логічний взаємозв’язок між поняттями і темою узагальнюючого характеру, в якій це поняття висвітлюється; обов’язкове, на мій погляд, введення в контекст тем краєзнавчого матеріалу; підсилення викладу додатковим дидактичним матеріалом: картами, схемами, картинами, цитатами.
При розробці тем уроків важливе місце займає детальне перспективне календарно-тематичне планування, що дає можливість чіткіше охопити понятійний і фактологічний апарат, згрупувати його за тематичною подібністю, а також скомпонувати раціональну систему вивчення.
Готуючись до розробки розділу я, в першу чергу, вивчаю вимоги програми, у комплексі аналізую структуру, зміст тексту параграфів, розділу. Перед вивченням тієї чи іншої теми складаю план її вивчення (див. додаток), де вказую: кількість уроків на її вивчення, дату початку вивчення теми і дату тематичного оцінювання. Потім розділяю узагальнюючу тему на підтеми. До кожної підтеми ставлю проблемне питання, яке вирішується в ході уроку, визначаю форму проведення (дискусія, ″круглий стіл″, інтегрований урок тощо), а також вид узагальнення для кожного рівня.
″Пригадайте, які уроки історії за всі роки шкільного життя вам найбільше запам’яталися і чому?″ - одне із запитань анкети, яку я запропонувала своїм учням. Дехто спробував обійти запитання, при цьому виділивши окремі, на їхній погляд, найцікавіші теми (″Голодомор 1932-33 рр.″, ″Окупація України в роки війни″, ″Хрущовська відлига″ тощо). Але більшій частині учнів запам’ятовуються ті уроки, до яких вони заздалегідь готувалися, при цьому розділившись на групи і отримавши окреме завдання. Тобто учням запам’ятовуються ті уроки, в яких вони брали безпосередню участь, мали змогу виявити свої здібності, на яких відчули підтримку товаришів, пережили емоційне піднесення, тобто уроки, які я створюю відповідно до нових вимог щодо сучасного уроку історії.
Після ретельного відбору матеріалу, який обов’язково має узгоджуватися з вимогами навчальної програми, приступаю до вибору методів його вивчення на уроці. Перевагу надаю словесно-діалогічним методам, оскільки їх використання ефективніше для реалізації на практиці нестандартних схем і різноманітних типів уроків. При виборі даних методів неодмінно дотримуюся в процесі роботи над темою на уроці двох принципів:
а) вчитель є рівноцінним партнером спілкування; б) такими ж рівноцінними партнерами є учні.
На початку теми, яка вивчається, завжди ставлю перед учнями навчальну проблему. Залежно від складності проблеми між мною і учнями виникає діалогічна взаємодія. Якщо проблема за суттю складна, до взаємодії, використовуючи певні методичні прийоми, залучаю сильніших учнів.
У своїй практиці двічі на семестр проводжу двогодинні семінари з найважливіших і найцікавіших тем в 10-11 кл. з елементами групової навчальної діяльності та дискусії. Учні, готуючись до такого семінару, працюють із різними джерелами знань, обмінюються результатами пошуку, вчаться мислити, набувають навичок дискутування, розвивають мовлення. Подібні семінари за доцільної їх організації подобаються старшокласникам.
Якщо учень, наприклад, не може повністю реалізувати себе у груповій роботі, він має можливість компенсувати це активнішою індивідуальною роботою.
Специфікою викладання історії в старших класах є перенесення акценту у навчальному процесі на самостійне засвоєння і вивчення учнями матеріалу з вітчизняної і всесвітньої історії під керівництвом і з допомогою вчителя. Для цього необхідно сформулювати такі умови:
- розроблення єдиних правил для всіх учасників навчального процесу, починаючи з себе (учителя);
- створення для учнів атмосфери успіху і завжди позитивних результатів;
- розробка і практичне опрацювання форм самостійної роботи з навчальним матеріалом;
- визначення стимулів у навчальній діяльності учнів.
Великий обсяг інформації за програмою з всесвітньої історії
в 10-11 кл. змушує вчителя неординарно підходити до відбору
форми і змісту організації роботи з учнівським колективом.
Проблеми, які вивчає цей курс, є ключовими для пояснення причин і
наслідків багатьох сьогоднішніх подій.Тому вчителю необхідно
виділити,насамперед, основні питання і показати значення й
вплив цих подій на подальший розвиток історичного процесу. Це
потребує певної організації навчання на уроці, щоб учень вмів
опрацювати інформацію, осмислити її шляхом аналізу і порівняння,
виділити головне, а відтак визначити проблему та підійти до її
розв’язання.
З цією метою намагаюся створити на уроці атмосферу пошуку і допомогти реалізуватися якомога більшій частині учнівського колективу. До кожної теми добираю збірку газетних та журнальних статей. Наприклад, до теми ″Україна в умовах десталінізації 1953-1964 рр.″ (11кл.):
- ″Українська інтелігенція в русі опору 1960 - 1980-х рр.″
- ″Преса як джерело вивчення політичних змін у зв’язку з викриттям культу
особи″.
- ″Палачи ГУЛАГа″.
- ″Хрущев хотел, чтобы его фамилию писали по-украински, через ″о″. Но
Сталин был против…″
- ″Переселяясь из тесных коммуналок в маленькие, но отдельные,
″хрущевки″, миллионы людей в 60-е годы были уверены, что обретают
свободу″.
- ″Перший колективний виступ радянських дисидентів″.
- П.Григоренко: 6 лет в ″психушке″.
- Лесь Танюк. ″Когда ″шестидесятники″ стали неуправляемыми партия пошла на разгром движения, аресты и даже убийство″.
Всього більше 20 статей. На певному етапі уроку кожен учень отримує статтю, дається певний час на її опрацювання (7-10 хв.) Після чого учні обмінюються новою інформацією, задають одне одному запитання, роблять висновки, підкріпляючи їх аргументами і фактами, взятими з газетних статей, занотовують найцікавіші факти в робочі зошити. В кінці зошита учні відводять 3-4 сторінки і по мірі опрацювання історичних статей, творів, книг заповнюють таблицю:
№ Дата Автор і назва твору (статті) Коротка анотація Враження
Кожен урок я починаю з рубрики ″3 хвилини – політичні новини″, раз в місяць ″5 хвилин – історичних новин ″. (Цей елемент запозичений з системи дошкільного виховання М.Монтессорі – де кожний навчальний день починається з ранкової бесіди ″Що нового?″. Рубрику веде один учень (щомісяця змінюючись), який по черзі надає слово всім бажаючим поділитися з товаришами новинками періодичної преси, радіо, телебачення, висловити свої думки, враження, дати оцінку подіям в Україні, світі. (див.додаток ″Пам’ятки″)
Щоденний потік інформації вже вимагає від сучасного школяра не стільки відповіді на запитання:″Що? Де Коли? Хто?″, скільки на запитання більш складні: ″Чому? Навіщо? З якою метою? До чого призведе?″.
Тобто, учні повинні не тільки накопичувати факти і вільно в них орієнтуватися, а й систематизувати та аналізувати інформацію, знаходити причинно-наслідкові зв’язки, прогнозувати хід та розв’язок подій.
У своїй роботі використовую також досвід Вальдорфської школи.
Вальдорфська школа втілює в життя педагогічну
доктрину засновника антропософії філософа Рудольфа
Штайнера (1861-1925), основою якої є моральний розвиток
дітей за обов’язкової організації навчального процесу таким
чином, щоб змінювалося фізичне здоров’я дитини. Мета
штайнерівської педагогіки – виховання вільних, незалежних,
люблячих людей і природи творчих особистостей.
Згідно принципам Вальдорфської школи навчання дитини повинно будуватися на основі пізнавальних інтересів, а не прагнення одержувати гарні оцінки (бальної системи в Вальдорфській школі немає, є тільки оцінювання).
Мотивом пізнавальної діяльності учнів є любов, взаєморозуміння, дружні стосунки з учителем, а також організація теплих соціальних стосунків взаємодопомоги між дітьми у класі. Тому завжди будь-який клас я розглядаю як маленький осередок соціуму, у якому дитина повинна одержувати позитивний досвід спілкування. Для цього намагаюся частіше створювати такі ситуації на уроках та в позакласній роботі, в яких би учні побували в різних соціальних ролях.
Тому, вважаю, організація групової роботи на уроці, творчі завдання, які стимулюють пізнавальну активність учнів, уміння спілкуватися є невід’ємною частиною навчального процесу в ході вивчення історії.
Усіх знань дитина навчається через емпатію в історичні
й літературні події, їх персонажів і соціальну ситуацію,
а також у живу природу, процеси, що відбуваються
в ній, що дає їй відчуття єдності з людьми і природою,
любов до світу.
Вальдорфська школа.
У Вальдорфській педагогіці це називається навчанням через образи.
У своїй роботі вважаю, що історію треба вивчати в особах, через образи тому, що історію творять люди, особистості.
На перших уроках при вивченні тем знайомлю учнів з персоналіями даної епохи.
Спільно з учнями створена збірка ″Історія ХХ сторіччя в особах″ (див.додаток)
Курс всесвітньої історії, що нині викладається в старших
класах, на мій погляд, надто схематизований. При вивченні
історії згадуютьсялише найвидатніші особистості.
Недостатня увага до конкретних людей, життя яких
повне навчальних фактів, обертається певними втратами
в навчанні й вихованні школярів. А традиційна схема
навчання ″причини-явище-наслідки-значення″ нерідко
зменшує можливість переживати події минулого разом
з їхніми героями.
Враховуючи вище сказане, на своїх уроках велику увагу приділяю розкриттю ролі особистості в історії, які якимсь чином впливають на розвиток та перебіг тих чи інших історичних подій. В цікавій формі проходить в 11 класі семінарська дискусія, присвячена яскравій і суперечливій особистості М.Хрущова. З метою створення проблемної ситуації показую учням фотографію надмогильного пам’ятника Хрущову на Новодівочому цвинтарі, звертаю увагу на контрасність матеріалу, при цьому пояснюючи, що в такий спосіб скульптор виразив своє ставлення до цієї суперечливої людини та її парадоксальної епохи. Провідна проблема семінару формулюється так: ″Чорно-білий мармур на могилі Хрущова: чи ви згодні з Ернстом Неізвєстним?″ Ваше завдання: побачити два обличчя цього реформатора – людини й державного діяча. Далеко не завжди вони збігалися. Поміркуйте, чого в Хрущова було більше – позитивного чи негативного? Яку узагальнену оцінку його діяльності й особистості ви можете дати? Які уроки минулого варто врахувати сьогодні в Україні?
Особливої уваги надаю урокам узагальнення і систематизації знань , які проводяться у формі уроків-конференцій (по темі ″Розвинуті індустріальні країни Європи″, всесвітня історія 10 кл.), диспутів )″Україна в роки ″Хрущовської відлиги″, історія України, 11 кл.), семінару (″Українська революція 1917-1920 рр., історія України, 10 кл.), залікових та ігрових занять (урок-аукціон). Пр підготовці до семінару (″Українська революція 1917-1920 рр.″) заздалегідь ознайомлюю учнів з питанням, які будуть розглядатися на занятті, з теоретичними та практичними завданнями, а також пропоную їм теми для написання рефератів з проблеми, що вивчається. До кожного семінарського заняття розроблено методичні рекомендації, які допомагають учням самостійно опрацювати питання, що виносяться на обговорення та осмислення їх, а також рекомендую список джерел та навчальних посібників з проблеми.
Уроки узагальнення і систематизації знань проводжу у формі прес-конференцій та тематичних конференцій. В ході підготовки до прес-конференції в 11 кл. з історії України оголошую тему ″Формування багатопартійності в Україні″, визначаю обов’язки ведучого, учасників-журналістів та представників різних політичних партій в Україні. Ознайомлюю учнів з вимогами щодо підготовки і проведення цього заняття, письмового оформлення виступів та наступного вільного викладу матеріалу в усній формі, що має ілюструватись виготовленими таблицями, схемами, картами та іншими матеріалами.
На уроках контролю застосовую заліки за опорними схемами. На схемі тільки сухі опори у вигляді термінів, дат та понять, а учні роблять із них історично-логічне оповідання. (див.додаток ″Польща″).
Поколінню, яке вступає в життя, необхідно вичерпно
знати свою історію, розуміти минуле у всій його
складності і неоднорідності. Жодна із славетних і
трагічних сторінок нашої історії не повинна стиратися
із пам’яті народу. Історія – це наука, яка вчить людину
бути громадянином. Молодим громадянам нашої держави
дуже потрібні історичні знання і не тільки про Україну,
а й про той край, де вони народилися й ростуть.
Нині за дорученням Кабінету Міністрів від 17 березня 2001 року розробляється Державна програма розвитку краєзнавчого руху в Україні до 2010 року. Її проект передбачає, зокрема: програми з курсу ″Краєзнавство″ для вищих навчальних закладів та загальноосвітніх шкіл; удосконалення підготовки та перепідготовки фахівців з краєзнавчої роботи; проведення всеукраїнських учнівських олімпіад з краєзнавчої тематики.
Сучасна шкільна програма з історії України передбачає проведення 9 уроків з історії рідного краю в 6-11 класах за найбільш важливими темами. Це означає, що питання про те, бути чи не бути краєзнавству, вирішено на державному рівні.
Програма середньої школи передбачає два способи повідомлення краєзнавчому матеріалу, які я використовую у своїй практиці: доповнення до основних тем та спеціальні уроки, на яких краєзнавчий матеріал допомагає скласти цілісну уяву про події, краще засвоїти однорідні явища і процеси.
Однією з найактивніших форм доповнення програмового матеріалу краєзнавчим можуть бути повідомлення учнів. В даному випадку я заздалегідь даю завдання учневі, визначаю його об’єм, допомагаю у підготовці (підбір матеріалу) і перевіряю результат роботи. За таких умов повідомлення учнів краєзнавчого характеру стають яскравою ілюстрацією при вивченні теми, цінним доповненням, яке дає можливість розкрити рамки конкретної теми за допомогою регіонального компоненту.
Важливим методом подачі краєзнавчого матеріалу є уроки з історії краю. Ці уроки в програмі займають місце в кінці теми перед повторювально-узагальнюючими. Це дає можливість не тільки викласти матеріал по історії краю даного періоду історії України, але й провести узагальнення, систематизацію і корекцію знань учнів на даному етапі вивчення теми. Краєзнавчий матеріал органічно вписується в загальну канву історичних подій та процесів, дозволяє краще їх зрозуміти й засвоїти, а також я допомагаю учням побачити нерозривний зв’язок історії краю з історією України.
Але, вважаю, що програма шкільного курсу історії не передбачає цілого ряду тем вивчення історії рідного краю. Тому в своїй практиці вводжу додаткові теми краєзнавчого характеру. (див. додаток)
Вивчення краєзнавчого матеріалу на уроках історії, організація туристсько-краєзнавчої роботи в школі, екскурсії в історико-краєзнавчі музеї с.Магдалинівки, м.Дніпропетровська, м.Запоріжжя, м.Полтави, м.Києва та ін. дають учням початкові знання з археології, етнографії, історичної демографії, історії культури та мистецтва. Все це не тільки поповнює багаж знань учнів новими цікавими даними, дозволяє бачити місце свого рідного краю в загальноісторичному процесі держави, але й розширює світогляд учнів, впливає на формування їхнього інтелекту та світосприйняття.
Пошуки краєзнавчого матеріалу, місцеві друковані видання (газети ″Наше життя″, ″Агро-інформ″), збір експонатів до шкільного музею, зустрічі з учасниками і свідками історичних подій, догляд за пам’ятками історії та робота по вивченню і збереженню сопстерігачем історичного процесу, а роблять активним його учасником. Учні з задоволенням створюють власний запитальник, анкети, інтерв’ю по вивченні історії села. В школі створена картотека, аудіо- і відеотека краєзнавчого напрямку, йде каталогізація матеріалів обласного державного архіву, краєзнавчого відділу обласної наукової бібліотеки.
Таким чином вивчення історії рідного краю дає можливість зберегти для молодого покоління історичну та культурну спадщину рідного краю.
За час роботи вчителем історії дійшла висновку, що історію треба вчити ″проживати″ - переживати, відчувати, оцінювати, прогнозувати. І найголовніше, навчити любити історію, як своє життя – єдинонеповторне. Історія, на мою думку, комплексна наука, яка вбирає в себе всі інші науки, аналізує, ситнезує їх.
На уроках, що проводяться нетрадиційно, йде процес самореалізації учня й учителя. Діти слухають і аналізують почуте, творять власні промови, пишуть творчі роботи, складають ділові, рольові, інтелектуальні ігри, розробляють сценарії цікавих дискусій для шкільного дискусійного клубу старшокласників ″Альтернатива″. Учні творять власні ораторські промови з проблем сучасності, наприклад, ″В чому сенс життя ?″, ″Мій ідеал сучасної людини″, ″Куди йде Україна?″, ″Що хоче молодь?″, ″Хто врятує село?″, ″Я – народний депутат″, ″Мій виступ в ООН щодо вирішення іракської проблеми″.
Отже, прийшов час ламати старі стереотипи у ставленні до історичної науки як одноосібного предмета і відроджувати кращі традиції національної педагогічної культури викладання. Намагаюсь активно впроваджувати інноваційні технології уроку, бо в них зерно творення нової людини. Під інноваційною технологією уроку розумію такий навчальний процес, який забезпечує глибокі знання, що здобуваються активно, а не старим традиційним схоластичним шляхом. Але при цьому слід пам’ятати, що інноваційні технології потребують високого наукового рівня викладання матеріалу, оригінальності, яка б впливала на всі види пам’яті і творчість, що збуджує емоції.