Вівторок, 21.05.2019, 06:46

Вітаю Вас Гість | RSS

Компетентнісний підхід до економічної освіти
http://www.cippe.edu.ua/forum/viewforum.php?f=1)

О.Л. АНУФРІЄВА[/b], доцент кафедри економіки та управління персоналом ЦІППО АПН України, кандидат пед. наук 

В статті розглядаються сучасні підходи до компетентнісного підходу в освіті як основи професійної компетентності особистості в умовах становлення розвиненого економічного суспільства. 

The modern approaches to the competence-based approach in education as the basis of the professional competence of the personality under the conditions of becoming the developed economic society are examined in the article. 

Ключові слова: компетентність, конкурентоспроможність, якість підготовки фахівця, компоненти професійної компетентності. 

Суттєві зміни, які відбуваються в україні і в світі – глобалізація, стрімкий технологічний прогрес, інформаційна революція – з одного боку посилюють включеність українського суспільства в загальносвітові процеси, а з іншого, загострюють потребу в висококваліфікованих і професійно компетентних фахівцях. 

Освіта, перш за все, має відповідати інтересам і запитам суспільства, а отже одним з основних її завдань стає професійна підготовка фахівців, спрямована на потреби сьогодення. 

Слід зазначити, що сучасна економічна ситуація характеризується підвищеним ризиком, невизначеністю та динамізмом. Освіта також зазнає суттєвий вплив цих змін. Це відбивається на підвищеному попиті на фахівців, які відповідають запитам ринка та орієнтованим на розвиток адаптаційних можливостей фахівця в сучасних умовах, раціональність рішень, які він приймає, і як наслідок, результативність його діяльності. Йдеться насамперед про зростання значення економічної освіти в нашому суспільстві. Зумовлено це як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Перехід до ринкової економіки та тривалий період реформ зумовив виведення країни на траєкторію сталого економічного зростання, нарощування економічного потенціалу, трансформації всіх сторін суспільного життя. А також загальноцивілізаційні процеси, входження країни у світовий економічний простір, глобалізація світової економіки вимагають формування у сучасного фахівця економічного мислення, розвитку підприємливості, ініціативи, здатності приймати нестандартні рішення. 

Підготовка конкурентноспроможних фахівців є стратегічним завданням української системи освіти, умовою стійкого економічного росту і підвищення добробуту країни. Сьогодні як ніколи якість людських ресурсів в значній мірі визначається рівнем їх економічної освіти. Економічна освіта на меті має не тільки створення теоретичної бази та ознайомлення з моделями поведінки в конкретних ділових ситуаціях, а й формує сучасний світогляд і відіграє велику соціально-економічну роль в розвитку всього народного господарства. Економічна освіта впливає на особистісні якості людини шляхом формування економічного мислення, а також економічної грамотності, а відтак слугує підвищенню національної економічної культури. 

Якщо провести деякі аналогії з функціонуванням виробничого підприємства, то можна навести такий приклад. Успіх будь-якого підприємства в першу чергу залежить від того, яким набором матеріальних ресурсів воно володіє і як їх намагається використати. Але всі ці показники впливають тільки на базу (основу) його функціонування. Справжній успіх можливий тільки тоді, коли підприємство буде володіти якісними ефективними технологіями, професійним менеджментом і буде в змозі реалізувати коректну і максимально дієву маркетингову стратегію. Тобто матеріальні активи створюють базу функціонування підприємства, а результати його діяльності залежать перш за все від нематеріальних активів. Нематеріальні активи створюють внутрішньокорпоративне середовище і впливають на зовнішнє середовище, в якому функціонує підприємство. 

Для людини, як частини трудових ресурсів, такими «матеріальними активами» в процесі вивчення економічних дисциплін будуть теоретичні та практичні знання, уміння і навички, нова інформація, яку вона отримує в процесі освіти. А «нематеріальними активами» будуть економічний образ мислення та економічна грамотність. Нематеріальним активом, яку «виробляє» вся освітня галузь можна вважати економічну культуру, принципи і закони, які будуть мати значення для всіх учасників господарської діяльності. Отже на розвиток трудових ресурсів великий вплив здійснюють саме соціальні категорії – «економічний образ мислення», «економічна грамотність», «економічна культура». Сьогодні, коли ми говоримо про господарську діяльність, ми, перш за все, маємо на увазі присутність певної конкретної людини, без якої процес труда взагалі неможливий. І якщо розглядати процес розвитку трудових ресурсів як одного з критеріїв економічного зростання країни в цілому, то необхідно пам’ятати, що він здійснюється на рівні розвитку професійних здібностей окремого робітника. Економічна ж освіта є складовою його професійних компетенцій, здібностей, умінь та навичок. Тобто ефективність освітнього процесу в області економічних дисциплін розвиває професіоналізм і трудовий потенціал фахівця, а також впливає на ступінь його соціалізації та адаптації в сучасних соціально-економічних умовах і підвищує креативність та творчий потенціал в різних сферах діяльності. Отже економічна освіта визнана в якості пріоритетної, що знайшло відображення в концепції розвитку економічної освіти в україні де зазначено, що місією економічної освіти є розвиток і використання економічних знань для формування творчої особистості, підвищення якості життя українського народу і прогресивного розвитку суспільства. Виходячи з місії, метою розвитку системи економічної освіти є інтенсивне накопичення соціально-економічних знань і оптимізація їх використання як головного потенціалу необмеженого ресурсу розвитку українського суспільства і його соціально орієнтованої економіки [ 7]. 

Як вже зазначалось вище різні чинники розвитку цивілізації (економічні, соціальні) посилили зацікавленість суспільства результатами освіти і зумовили появу нових індикаторів цих результатів (поруч із традиційними: кількість років навчання, здобуття певного ступеня освіти). Такими індикаторами сьогодні є здатність людини відповідати вимогам сучасного життя. Такими індикаторами в багатьох країнах світу стали саме компетентності, що визначають готовність особистості до життя та його участі в житті суспільства [1]. Міжнародна комісія ради європи в своїх документах розглядає поняття компетентності як загальні, або ключові, базові вміння, ключові кваліфікації, або опорні знання [ 9], які передбачають: 
спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні й соціальні потреби; 
комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок. 

Експерти країн європейського союзу визначають поняття компетентностей як «здатність засвоювати знання й уміння» [4]. В публікаціях юнеско поняття компетентності трактується як поєднання знань, умінь, цінностей і ставлень, застосованих у повсякденні [12]. 

Згідно з означенням міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти поняття компетентності визначається як спроможність кваліфіковано проводити діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок, ставлень, що дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі. [6]. 

Відомі російські педагоги в.в.краєвський, а.в.хуторський розрізняють терміни «компетентність» і «компетенція», пояснюючи, що компетенція в перекладі з латинської «competenta» означає коло питань щодо яких людина добре обізнана, пізнала їх і має досвід. Компетентність – це поєднання відповідних знань і здібностей в певній сфері, що дозволяють ефективно діяти в ній [ 8]. 

Інші російські дослідники с.шишов та в.кальней вважають, що компетентність – це здатність діяти на основі здобутих знань [ 13]. 

З українських науковців питаннями освітньої компетентності займаються пометун о.і., савченко о.я., паращенко л.і., локшина о.і., бібік н.м., овчарук о.в. [ 6]. 

Окрему увагу науковці приділяють такому поняттю як «професійна компетентність. 

В літературі наголошується на тому, що при підготовці будь-якого фахівця слід чітко уявляти чим характеризується його професійна компетентність, в чому його сутність та з яких структурних компонентів вона складається. 

Питання професійної компетентності розглядаються в роботах як вітчизняних так і зарубіжних вчених. Сучасні підходи і трактовки дещо розрізняються. Існуючи сьогодні в західній літературі визначення професійної компетентності як «поглибленого знання», «стан адекватного виконання задачі», «здатність до актуального виконання діяльності» та інші не повною мірою конкретизують зміст цього поняття [ 3]. Дана проблема з 90-х років активно вивчається також і російськими вченими. Частіше за все це поняття вживається інтуїтивно для підкреслення високого рівня кваліфікації та професіоналізму. Якщо зробити спробу визначити місце компетентності в системі рівнів професійної майстерності, то вона знаходиться між старанністю та досконалістю. В педагогіці деякі вчені розглядають дану категорію як складовий компонент «загальнокультурної» компетентності (н.розов, є.бондаревська). Ряд вчених трактують її як «рівень освіченості фахівця» (б.гершунський, а.щекатунов), або розглядають професійну компетентність як системне явище, яке включає знання, уміння, навички, професійно вагомі якості особистості фахівця, які забезпечують виконання ним своїх професійних обов’язків (т.браже, м.запрудський). В.п.пугачов трактує її як характерну якість підготовки фахівця, потенціал ефективності трудової діяльності. Під професійною компетентністю автор розуміє «технічну підготовленість робітника до виконання професійних функцій, пов’язаних із спеціалізацією [ 11]. 

Отже враховуючи вищезазначене можна уточнити, що професійну компетентність можна представити як якісну характеристику особистості фахівця яка включає систему науково-технічних знань; професійних умінь і навичок; наявність стійкої потреби в тому, щоб бути компетентним та інтересу до професійної компетентності свого профілю. 

Таким чином, виокремимо такі компоненти професійної компетентності фахівця як: мотиваційно-вольовий, функціональний, комунікативний та рефлексивний. Розкриємо кожен з них. 

Мотиваційно-вольовий компонент включає в себе, по-перше, мотиви, цілі потреби, стимули творчих проявів особистості; передбачає наявність інтересу до професійної компетентності, що характеризує потребу особистості в знаннях, у володінні ефективними засобами формування професійної компетентності. 

По-друге, включає в себе здатність людини до екстравертності та домінування. Ця здатність дозволяє посилювати вплив на інших людей, оскільки екстравертні люди здатні витримувати більше соціальне навантаження, а з іншої сторони – передбачає вміння домагатись свого шляхом переконань, координації та роз’яснень. 

По-третіх, включає в себе уміння застосовувати додаткові зусилля задля зменшення ймовірності невдач, а також мобілізацію енергії, прояв наполегливості, активність та вміння витримувати навантаження; завзяття при виконанні складних завдань; цілеспрямованість, тобто характеризує вольовий бік поведінки та нерозірвана пов’язаний з волею людини. 

Функціональний (від лат. Function – виконання, здійснення) компонент, в якому проявляються первинні значення компетентності, такі як обізнаність, знання, досвід, і т.ін. І який представляє собою систему набутих знань з урахуванням їх глибини, об’єму, стилю мислення, норми етики, соціальних функцій. Фундаментальні знання передбачають перетворення структури та змісту наукових знань, встановлення таких зв’язків між навчальними дисциплінами, які дозволяють формувати у фахівців цілісне уявлення про діяльність в певній галузі, що підвищує ступінь застосування знань, активне їх використання. 

Отже в основу функціональної компетентності входить набутий синтез знань: гуманітарних, соціально-економічних, загальнопрофесійних дисциплін; навичок творчої діяльності спеціаліста, який трансформується в реальний діяльнісний стан. Даний компонент функціонує у вигляді засобів діяльності , необхідних фахівцю для проектування власної технології управління та організації діяльності: конструювання логіки процесу; прийомів самостійного та мобільного рішення задач; генерування ідей, нестандартного мислення, що в цілому сприяє підвищенню його самоосвіти та професіоналізму. 

Комунікативний (від лат. Communico – з’єдную, спілкуюсь) компонент компетентності включає уміння ясно та чітко висловлювати свої думки, переконувати, аргументувати, доводити, аналізувати, висловлювати судження, передавати раціональну та емоційну інформацію, встановлювати міжособистісні зв’язки, узгоджувати свої дії з діями колег, обирати оптимальний стиль спілкування в різних ділових ситуаціях, організовувати та підтримувати діалог. Слід зазначити, що компетентність фахівця передбачає також включення в комунікативний компонент таких умінь як: уміння проведення ділових зустрічей та бесід; ділових нарад; ведення ділової переписки; уміння спілкування по телефону; уміння слухати; володіти культурою мови. Окрім перелічених, до складу комунікативного компоненту слід включити також уміння обговорити проект, план, програму, технологічний процес, виступити зі звітом чи докладом. 

Комунікативні здібності знаходять прояв у співробітництві та колективній виробничий діяльності. До них належать: здатність розуміти взаємовідносини між людьми, адекватно сприймати ситуацію спілкування, використовувати досвід інших; здатність розуміти партнерів, їх мотиви та цілі; здатність до співробітництва; здатність відстоювати свою точку зору; уміння прогнозувати міжособистісні стосунки; знати основні прийоми спілкування; уміння уникати конфліктів. 

Таким чином, комунікативна компетентність стає однією з пріоритетних якостей сучасного фахівця, оскільки різні види діяльності (управлінська, організаційна, виробничо-технологічна, проектна) здійснюється в безпосередньому контакті з людьми. 

Рефлексивний (від лат. Reflexio – погляд назад) компонент проявляється в умінні свідомо контролювати результати своєї діяльності та рівень власного розвитку, особистих досягнень; сформованість таких якостей як креативність, ініціативність, націленість на співробітництво та співпрацю, впевненість в собі, здатність до самоаналізу, передбаченню, творчій уяві. Рефлексивний компонент є регулятором особистих досягнень, самоуправління, мобільності, збудником самопізнання, професійного росту, удосконалення майстерності, розвитку рефлексивних здібностей та формування індивідуального стилю роботи. 

Виокремлення рефлексивного компоненту дуже важливе, оскільки цей компонент визначає рівень розвитку самооцінки, розуміння власної значущості для інших людей, відповідальності за результаті своєї діяльності, пізнання себе та самореалізації в процесі професійної діяльності. 

Усі вищезазначені компоненти інтегруються в одне найбільш синтезоване – комунікативно-функціональну компетентність, яка є інтегративною якістю особистості фахівця. 

Виходячи з цього ми можемо припустити, що і в змісті економічної компетентності слід виділити ці чотири компоненти, які можна розглядати як параметри, що визначають кінцевий результат економічної освіти (схема 1) [ 2]. 

Під економічною компетентністю ми розуміємо сукупність економічних знань та практичних умінь, досвіду, економічної культури та мислення, наявність стійкої потреби та інтересу до професійної компетентності. 

Основними завданнями у сфері навчання буде засвоєння систематизованих економічних знань, умінь і навичок економічної діяльності; спрямування на вироблення економічної свідомості, світогляду, поглядів і переконань; сприяння в набутті навичок самостійного аналізу та оцінки економічних явищ і процесів. 

У сфері самопізнання – осмислення свого індивідуального економічного потенціалу, формування стійких навичок свідомої економічної поведінки і мислення, позитивних особистих рис, вироблення активної життєвої позиції. 


Складові економічної компетентності особистості: 

Мотиваційно-вольова 
- Мотиви, завдання, потреби, стимули до формування економічної компе-тентності; 
- Уміння домагатись ус-піху та результатів; 
- Сила волі, цілеспря-мованість. 
Функціональна 
- Знання, уміння, досвід практичної діяльності, осві-ченість; 
- Синтез знань гуманітар-них, економічних, природничих, технічних та інших наук; 
- Оволодіння способами пізнання й практичної діяльності; 
- Самоосвіта й самовиховання 
Комунікативна 
- Уміння зрозуміло й чітко вислювлювати свої думки, переконувати, аргументувати, доводити, аналізувати 
- Встановлювати міжособистісні зв’язки, організовувати й підтримувати діалог; 
- Володіти діловим етикетом і культурою мови 
Рефлексивна 
- Уміння свідомо контролювати результати своєї діяльності та рівень особистого розвитку, особистісних досягнень; 
- Формування креативності, ініціативності, націленості на співпрацю, упевненість в собі; 
- Самооцінка, самореалізація, розуміння своєї значущості й відповідальності за результати своєї діяльності 

У сфері мотивації – розвиток пізнавального інтересу до проблем економіки, постійної потреби в економічному знанні, прагнення до цивілізованого підприємництва, що має стати засобом соціального захисту та адаптації до ринкових умов господарювання. 

Основними шляхами формування економічно компетентної особистості, на нашу думку, є: 
▪ формування оптимального навчального плану та правильний вибір навчальних програм, модернізація, розробка та впровадження авторських програм з економічних дисциплін та спецкурсів; 
▪ забезпечення освітнього процесу професійними кадрами та належною матеріально-технічною базою; 
▪ інтеграція в міжнародну систему економічної освіти; 
▪ вивчення досвіду викладання економіки в навчальних закладах розвинених країн, його узагальнення й систематизація та впровадження кращих розробок у процес навчання; 
▪ вивчення ресурсів Internet з економічної освіти; 
▪ комп’ютеризація економічної освіти; 
▪ використання активних форм та методів навчання; 
▪ інтеграція елементів економічних знань з іншими навчальними дисциплінами; 
▪ дотримання необхідного мінімального обсягу знань, умінь і навичок. 

Цей мінімум має включати базові економічні категорії й закони, які становлять загальну основу економічної діяльності людей (суспільства); суть і місце в теоретичній системі понять: потреби, виробництво, виробничі ресурси, економічний вибір, власність, економічні системи, об’єктивні чинники економічної поведінки споживачів та виробників; економічна категорії та явища, які становлять фундаментальні поняття ринкової економіки; суть ринку, товарного виробництва, товару і закону вартості; суть, функції та види грошей; механізму ринкового саморегулювання й утворення ринкової ціни; ринку чинників виробництва й формування доходів суб’єктів економічного процесу; значення та складові ринкової інфраструктури; економічну суть підприємництва, організаційні форми підприємств, зміст підприємницької діяльності та її економічні результати, фінансування діяльності підприємства; зміст функції менеджменту та маркетингу; загальні риси та зміст основних макроекономічних явищ: макроекономічної рівноваги та механізмів її забезпечення; загальних макроекономічних показників; явищ макроекономічної нестабільності (економічні цикли, безробіття, інфляція); регулюючої ролі держави через податково-бюджетну та грошово-кредитну політики; світову економіку, зокрема про такі форми міжнародних економічних відносин як світова торгівля, міжнародна валютна система, міжнародне підприємництво, значення міжнародних валютно-фінансових організацій[ 10]. 

В кінцевому рахунку ми маємо можливість підготувати фахівця, економічна компетентність якого буде представлена синтезом економічних знань, практичних умінь та економічної культури, а саме фахівця, який має: 
1. Високий рівень теоретичних знань з предметів економічного циклу. 
2. Наявність практичних умінь з підприємницької діяльності та менеджменту. 
3. Практичне володіння сучасними комп’ютерними технологіями, офісною технікою. 
4. Знання і практичні вміння з основ законодавства. 
5. Практичне володіння діловою мовою. 
6. Теоретичні знання та практичні навички з психології менеджменту, ділової етики. 
7. Фахові життєві переконання, мотивація до успіху, самоменеджменту. 
8. Моральність, здоровий спосіб життя. 
9. Фаховий світогляд: інтеграція економічної освіти з різними галузями знань і практичної діяльності. 

На основі реалізації освітньої мети вивчення курсу економіки допоможе забезпечити розвивальну функцію навчання шляхом формування певного комплексу економічних компетентностей людини та наукового економічного мислення в умовах суспільної системи ринкового типу. 

Література: 

1. Авдеева Н. Ключевые компетентности – новая парадигма результата образования//Педагогика. – 2003.- №5.- С.34-39 
2. Біцюра Ю. Шляхи формування основ економічної компетентності учнів// Завуч, №20-21, липень, 2006, С.4-9 
3. Бондарева Е.В. Направленность на формирование профессиональной компетентности как путь совершенствования экономического образования/ Интернет конференция: Экономическое образование ХХ1 веке, 2006г. 
4. Гушлєвська І. Поняття компетентності у вітчизняній та зарубіжній педагогіці. - Шлях освіти, 2004.- №3, - с.22-24 
5. Життєва компетентність особистості //Науково-методичний посібник/ За ред. Л.Сохань, І.Єрмакова та ін. - К.: Богдана, 2003.- 520с. 
6. Компетентнісний підхід у сучасній освіті/ Під заг.ред.О.В.Овчарук.- К.: К.І.С., 2004.- 112с. 
7. Концепція розвитку економічної освіти в Україні/ Освіта України, №6, 23 січня 2004 р. 
8. Краевский В., Хуторской А. Предметное и общепредметное в образовательных стандартах// Педагогика. – 2003.- №3.- С.3-10 
9. Пометун О. Теорія та практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн. – К.:К.І.С., 2004, - с.16-26. 
10. Проблемы экономического образования на современном этапе /Стратегия модернизации содержания общего образования.- М: 2001.- С.12-13 
11. Пугачев В. Руководство персоналом организации. – М: Аспект Пресс, 2000, С.54 
12. Тараненко І.Розвиток життєвої компетентності та соціальної інтеграції // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. – К.: Контекст, 2000, - с.37-40 
13. Шишов С., Кальней В. Мониторинг качества образования в школе. – М., 1999. – с.85